«Політичні зірки» зазирнули в «Зеркало», і... що ж їм не сподобалось?

Численні спроби вчора зв’язатися з прес-службою столичної міськпрокуратури успіхом не увінчалися — упродовж усього дня телефони не відповідали. Інформацію про «справу» проти журналіста кореспондентові «Дня» підтвердив один із співробітників міськпрокуратури, який захотів залишитися невідомим. У прес-службі Генеральної прокуратури кореспонденту «Дня» учора повідомили, що мотивом для цього послужив матеріал «Опущенная целина», опублікований в газеті «Зеркало недели» № 48 (217) 28 листопада нинішнього року.

Разом з тим, Віктор Лакизюк, керівник прес-служби Генеральної прокуратури України, уточнив, що особисто вважає справу сфальсифікованою. «Адже всі прізвища в матеріалі вигадані. Звісно, дехто може будувати свої припущення, домисли, робити висновки, але не можна шукати правопорушення там, де їх просто немає. Не можна висувати звинувачення за художню вигадку і судити за творчість», — сказав кореспонденту «Дня» Віктор Петрович.

Володимир Мостовий, головний редактор газети «Зеркало недели», в розмові з кореспондентом «Дня» відзначив, що з минулого понеділка колектив газети «Зеркало недели» знервований. «Раніше у газети були судові позови, пов’язані з репутацією деяких партій, депутатів, фірм, але жодний з них не мав чітко вираженого політичного забарвлення», — наголосив він.

Досі невідомо хто конкретно вважає себе потерпілим внаслідок опублікованого матеріалу. За словами Володимира Мостового, коли він поставив це запитання слідчим органам Київської міськпрокуратури і уточнив, що всі прізвища вигадані, йому відповіли, що «вказівки про порушення йдуть згори, вище ніж від Генпрокуратури».

За словами В. Мостового, «здавати» свого журналіста він не збирається. «Найближчим часом ми теж вдамося до послуг українського адвоката», — повідомив головний редактор.

Учора В. Мостового і С. Рахманіна викликали до слідчого.

Це — правова суть питання, а загальнозначуща полягає в тому, що вперше в Україні журналісту пред’являють обвинувачення за сатиричну публікацію із вигаданими прізвищами (нехай вони й дуже когось нагадують!). Герої п’єси Сергія Рахманіна «Опущенная целина» — це батько Кучум, сотник Полновойтенков, курінний Гробулькин, хорунжий Фолкофф, есаул Кушнакрик тощо. Обігруються ситуації часів громадянської війни — із нинішнім гострим політичним підтекстом. Хоча, наприклад, у тих же «Куклах» й «Итого» на НТВ буває ще крутіше й виразніше, і взагалі без зайвої балаканини.

Довідка «Дня»

Відповідно до статті 125 КК України, покарання за наклеп, тобто поширення явно брехливих, таких що ганьблять іншу особу, вигадок у друкованому виданні, передбачає позбавлення волі на термін до 3 років або виправні роботи до 2 років, або штраф від 50 до 120 мінімальних зарплат.

Нічим іншим, крім страху та абсолютної, хворобливої, справжньої невпевненості у власній стійкості, рішення можновладців судитися з журналістом за політичний стьоб не поясниш. А що найпарадоксальніше — результат же передбачуваний. Не правовий — тут, на жаль, у нашій країні влада всесильна. А етичний: ніщо так не переконує електорат у неправедності й слабкості тих, хто має можливість давити, як їхня спроба закрити рот інакомисленню. Тим більше висловленому у витонченій художній формі. «День» стежитиме за розвитком ситуації, яку зараз для нас коментують:

Наше запитання звернене до Мері МИСЬО, директора Програми Правового захисту й освіти міжнародного консорціуму «Верховенство права», спонсованого USAID (США):

— Чи є в юридичній практиці США приклади переслідування за сатиру?

— За сатиру? Я й не пригадаю таких прикладів, коли за карикатуру або за сатиру, анекдот високопоставлена особа звернулася б до суду. Їй треба було б довести в суді, що написано неправду, і причому свідомо. А сатира — вона ж взагалі не є фактом, це вигадка! За сатиру у нас не судять.

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ (СТБ):

— Якби мені не було страшно й боляче за колег, то я назвав би цю історію смішною та абсурдною. 125-та стаття КК — це моя «рідна». За нею проти мене 1994 року було порушено кримінальну справу, за «наклеп» проти тогочасного президента Леоніда Кравчука. Тоді я назвав його «гвинтиком у мафіозній машині, який сам нічого не вирішує». Я регулярно ходив на допити, потім мені прислали папірець про те, що «у ваших словах наклепу не виявлено»...

Люди, котрі радять Президенту порушувати подібні справи, — ті ж самі, вони не помінялися. На жаль, головні правила гри у верхах нашого суспільства — це гра під килимом. Там і знімають, і призначають, і лобіюють чиїсь інтереси. Результати цієї підкилимної політики громадяни країни відчувають на своїй кишені. І коли журналісти намагаються про це заявити, нехай езоповою мовою, і при цьому страждають — це не є нормальним.

Відомі українські сатирики й гумористи Ян ТАКСЮР і Олександр ВОЛОДАРСЬКИЙ:

— Ми сидимо й гадаємо: сьогодні — він, завтра — ми. Гумору для коментарів не вистачає. У нас на комп'ютері — новий фейлетон, і ми вважаємо: з такою кінцівкою він «тягне» на стільки-то років, а з такою — на стільки-то. Невже міськпрокуратурі більше нічим зайнятися, всіх злочинців вона переловила, щоб займатися вичитуванням між рядками? Невже у неї така перекручена фантазія, щоб за вигаданими персонажами шукати реальних людей? Ми про неї думаємо краще.

Нагадаємо, що російська програма «Куклы» хоча комусь, може, й не подобається, проте — живе.

№232 03.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»