Політичний статус та градус

...«Побоююся їздити зараз київськими вулицями. Над головою, по боках, на бордах та розтяжках десятки фізіономій — претендентів на київську владу. Є одна або дві дійсно симпатичних мені особи з тих, хто свою кар’єру починав у юності ще екскурсоводами по київських сакральних місцях. А замість інших — чи то «хлопчики» зі своїми «справами», чи то свинячі рильця, яких з Києвом нічого і не пов’язує, крім того іржавого дроту, на якому вони висять». Це — цитата з авторської колонки відомого політолога та політтехнолога Дмитра Видріна, опублікованої днями в «Українській правді». Хто з величезного числа претендентів на пост мера бере участь у виборах заради участі, а хто хоче змінити ритм та вигляд столиці України, впровадити у Києві новітні технології та вирішити старі проблеми, як, наприклад, горезвісні автомобільні пробки, — розповів «Дню» пан Видрін.

— Дмитре Ігнатовичу, невже при рекордній кількості потенційних «черновецьких», загалом — іржавий дріт?

— Справа у тому, що одній людині я допомагаю, і якщо не вважав би його гідним, не працював би з ним. Цю людину звати Віталій Кличко, а допомагаю я йому з трьох міркувань. Перше. Це він працював екскурсоводом, це — його перша київська професія. Людина, яка водила людей київською Лаврою, київськими музеями, київськими парками не може не бути мені близькою або навіть рідною по духу. Друге. Я фанатик спорту, а тут йому немає рівних. Третє, і головне, на мій погляд. Те, що відбувається сьогодні у Києві — це боротьба трьох моделей: модернізму, постмодернізму, контрмодернізму. Модернізм — це підхід до об’єкта або розвиток об’єкта як єдиного цілого. Контрмодернізм — це спроба повернутися до минулого. Постмодернізм — це спроба підходити до об’єкта як до конгломерату частин та розвивати не стільки цілісну систему, скільки ведену частину цієї системи. Так от сьогодні у Києві б’ються модерністи, постмодерністи та контрмодерністи. І я не випадково у авторській колонці «УП» згадав про депутата, який задовольняв свою потребу прямо під стінами Верховної Ради. Ця людина сьогодні балотується в мери, причому балотується під цікавим лозунгом: «Українській столиці — український мер». Так от саме ця людина упевнена, що все найкраще в Києві міститься в минулому. Для нього ідеал Києва — це величезне село, де люди ходять у шароварах та справляють потребу посеред вулиці, оскільки тоді в місті не було громадських туалетів. І ось те, що він робив під стінами парламенту, це був не виклик суспільству, як багато хто думав, а це була демонстрація його відношення до Києва, як до села. І якщо він стане мером, то не тільки він — усі будуть мочитися на вулицях, тому що так він уявляє типове українське, архаїчне патріархальне місто. Модерністом є мер Берліна, модерністом є мер Будапешта, модерністом є мер Парижа, які відносяться до міста як до цілісного живого організму. Віталій, як мені здається, нахапався цих «вершків». Саме тому, виходячи зі своїх філософських у тому числі міркувань, я голосую за модерніста.

— З політтехнологічної точки зору, як ви оцінюєте битву гасел, битву бігбордів кандидатів на посаду мера? Це криза жанру?

— Річ у тім, що все це недоладно, оскільки ці люди не розуміють, що таке борд в історичній проекції. В історичній проекції, я перепрошую за блюзнірські слова, прообразом борда була ікона. Так ось, ікона завжди говорить від свого імені або від імені Господа. Тому діючі борди — це ті борди, котрі як ікона, вміють надсилати месидж. Ікона не повинна говорити, що, мовляв, Києву потрібен саме такий мер. Ікона повинна говорити: «Я буду мером і я зроблю Київ таким містом (розумним, красивим і таке інше)». А ті борди, які сьогодні заповнили Київ — це кричуще порушення іконографії, ікономесиджів, іконопсихології, тому всі вони не діють.

— Дмитре Ігнатовичу, а з чим, на вашу думку, пов’язана рекордна кількість бажаючих поборотися за пост київського градоначальника?

— Це наслідки того ж постмодернізму. Постмодерністи розглядають Київ не як місто, а як дві тисячі дворів у місті й тому в рамках постмодернізму теоретично має бути запропоновано дві тисячі мерів, тому що від кожного подвір’я повинен бути мер.

— Днями «Українська Правда», посилаючись на свої конфіденційні джерела у БЮТ, повідомила, що Юлія Тимошенко була категорично проти єдиного кандидата Кличка саме так, як була рішуче проти «РосУкрЕнерго». Як ви вважаєте, чому прем’єр так категорична? Чому при всіх, здавалося б, «так» бютівці не підтримали кандидатуру Віталія Кличка?

— Я думаю, тут проблема не в Юлії Володимирівні. Справа у тому, що є люди, які не зацікавлені у зміні мера. Для них дострокові вибори — це не зміна мера, а спроба продовжити повноваження Черновецького ще на п’ять років достроковим чином. Це люди, інтегровані в одному бізнесі, зокрема, вони займаються забудовами, які контролюються безпосередньо командою Черновецького. І для них єдиний кандидат проти Черновецького страшний, тому що, припустимо, якщо піде Черновецький, невідомо, чи зможуть вони домовитися з Кличком, наприклад. З нинішнім мером вони вже домовилися й хотіли б працювати з ним і надалі. Саме тому для них єдиний кандидат смерті подібний, це означає крах усіх їх земельних планів, забудов, які вже розпочато і на які, до речі, немає дозволу й таке інше. Тому вони подрібнюють цей сегмент, щоб хтось не дай Боже, не переміг Черновецького.

— А як пояснюється парадокс: кияни спочатку більшістю виступають «за» проведення дострокових виборів, а сьогодні лідером симпатій, є той, кого хотіли змістити з поста мера?

— Тому він і лідер, оскільки в наслідок «дворезації» Києва сталося знущання над самою ідеєю виборів. Людина може вибирати з двох об’єктів кваліфіковано, з-поміж сімох об’єктів напівкваліфіковано. Але людина не може вибирати з-поміж ста об’єктів навіть напівкваліфіковано. Тому висунення такої кількості кандидатів просто перекрутило, компрометувало саму ідею виборів мера. У такій кількості вибирати просто нереально, неможливо й безглуздо.

— А суперечки навколо турів, чим зумовлені? Президент категорично за один тур, прем’єр — за два.

— При системі у два тури Черновецький неминуче програє. Чому вони (парламентарії — Ред. ) не проголосували за два тури, у них же була більшість у залі? Тому, що їм потрібні були дострокові вибори для виконання виборчої обіцянки, але не потрібні два тури, щоб виграв хтось, а не Черновецький.

— Ви були в команді Юлії Володимирівни. Як вважаєте, чому прем’єр на київських перегонах зробила ставку саме на малорейтингового Турчинова?

— Справа у тому, що в цьому випадку кандидат обирався не за рейтингом, а за ступенем довіри до нього лідера БЮТ. Юлії Володимирівні неважливо, хто буде кандидатом, оскільки вона вірить тільки в себе. Тому у виборах буде брати участь не людина, а людина, в яку вона вдихнула свою душу. Умовно кажучи, вона зробила з пластиліну чоловічка, а потім послала йому повітряний поцілунок рукою в чоло, і він ожив як її реінкарнація. Так що буде або поцілунок рукою, або просто поцілунок в чоло, і людині буде передана її енергетика, її інтенція, частина її душі. І вона вірить, що це буде не Турчинов, а її клон, за якого усі проголосують.

— Тобто Київ для пані Тимошенко таки плацдарм для 2010 року?

— Та й каса, де акумулюється солідна частина бюджету, і як хороший старт для завоювання більшої політичної території. Так що тут, як говориться, усього потроху.

— А похід на Київ у якості першого номеру списку БЮТ до Київради — це прорахунок чи перспективний розрахунок прем’єра?

— Юлія Володимирівна ніколи не помиляється, тому, я думаю, це не помилка, а розрахунок. Нинішня виборча система організована за моделлю потягу: їде паровоз, а далі безліч вагончиків, у яких немає ні моторів, ні двигунів. А двигуном БЮТу на будь-якому рівні є тільки вона, інакше цей поїзд не поїде. Тому вона і перший номер. Причому, не просто перший номер, вона паровозик. А як без паровозика? Самі ці вагончики не котяться.

— А загалом, як ви оцінюєте тенденцію, коли прем’єр, міністри, народні депутати представляють свою політичну силу на місцевих виборах? Зрозуміло ж, що вони не проміняють вищі державні пости на крісло депутата Київраді, навіть якщо ця рада — київська.

— Я це розцінюю як знущання над здоровим глуздом, як знущання над політикою. Але у нас політика давно перетворилася на суцільне знущання.

— Поствиборчий Київ. Що буде?

— Думаю, будуть ще одні дострокові вибори мера.

— А чим закінчиться історія з Харковом, яка стала вже парламентською притчею во язицех?

— Думаю, нічим, тому що Харків — це не реальне поле боротьби як Київ, а Харків — це віртуальне поле боротьби. У Харкові немає тих грошей, за які варто б було поборотися, Харків не є політичним плацдармом, словом, там немає нічого, що було б призом для політиків першого ряду. Якщо Київ — це ріал політик, то Харків — віртуал політик.

— Чи зможе в умовах прогресуючих суперечок та розбратів довго прожити парламентська коаліція?

— Довго жити, точно не буде. Знаєте, є така фраза: якщо будь-яку історію розповісти до кінця, вона закінчується смертю. Це найсумніша фраза, яку я чув, колись. Так ось, якщо розповісти історію про будь- яку коаліцію до кінця, то вона закінчується смертю коаліції. Тому смерть коаліції неминуча. Коли це буде? Я не думаю, що навесні, тому що всі: і друзі, і особливо вороги Юлії Володимирівни зацікавлені протримати її на прем’єрському посту хоча б до осені. Всі будуть намагатися не дати їй вислизнути із цієї темної кімнати, де є чорна кішка, тримаючи двері закритими.

— А далі? Нові вибори до Ради?

— Дострокові вибори неминучі, оскільки вибори в Києві — це не просто вибори, це засвічений бікфордів шнур. Цей шнур вже горить і згасити його неможливо, тому після виборів у Києві, почнуться інші вибори. Найімовірніше, саме парламентські.

— На вихідних пройшов 11-й партійний з’їзд Партії регіонів. Як змінилася ця політична сила, скажімо, з 2004 року?

— На мій погляд, сильно ця партія не змінилася, на жаль, тому, що українська партія змінюється тоді, коли змінюється лідер. Тому імідж партії, характер партії, специфіка партії, тактико-технічні характеристики партії залежать від характеристик лідера. Зараз у ПР тільки назріває потенціал змін у вигляді її молодіжного крила. Зараз це крило міцнішає, набирає сили. А потім воно буде потихеньку «борзеть», підвищувати голос на старших. Але це ще потенціал, а не реальні зміни. А головне, поки представники Партії регіонів, схоже, не навчилися робити висновки з минулих помилок.

— Володимир Путін якось сказав, що не розуміє, хто у нас в Україні влада, хто опозиція. Спираючись на це, як ви оцінюєте опозиційну гру регіоналів?

— У нас влада та опозиція нагадують змію, яка кусає себе за хвіст. У буддизмі є такий символ вічності, замкненості. Тому зараз, та й найближчим часом в Україні не можна буде визначити, хто влада, хто опозиція. Завжди будуть окремі опозиціонери у влади і окремі представники влади в опозиції. Тому цей символ буддизму є ідеальним для характеристики цієї ситуації: не зрозумієш, хто кого кусає.

— Конституційний процес, який бурхливо стартував. Ваш прогноз: чим, коли і як він завершиться?

— Прийняття змін до Конституції неминуче. Як ці зміни будуть прийняті, сказати важко, хоч я не виключаю ситуацію, коли при бездіяльному парламенті, нам доведеться випробувати новий досвід, а саме: прийняття Конституції шляхом референдуму.