Помаранчева тінь сніжної революції

Режим Володимира Путіна застерігає росіян, що сніжна революція, яка зароджується серед них зараз, буде такою ж помилкою, якою була помаранчева революція в Україні 2004 року. Однак, незважаючи на відчутну схожість між цими двома народними рухами, між ними також існують суттєві відмінності, тому їхнє порівняння може допомогти російській опозиції уникнути деяких помилок.

Так само, як і сніжна революція, помаранчева революція була відкритою реакцією середнього класу проти корупції та відсутності верховенства права. На відміну від арабської весни, помаранчева революція була цілком мирною — так само, як і сніжна революція: обидві були викликані не економічними чи соціальними кризами. 2004 року українська економіка росла швидшими темпами, ніж будь-коли, приріст складав 12%, тоді як російський ВВП збільшився минулого року відповідно на 4,3%.

Проте існують і суттєві відмінності. В Україні має місце великий етнічний розкол між російськомовним та україномовним населенням. Українська опозиція добре закріпилася в парламенті та засобах масової інформації, що робило її частиною старої системи.

Визначним досягненням помаранчевої революції стала отримана в результаті політична та громадянська свобода. Але найбільшою її вадою була політична безвихідь, яка зрештою призвела до ще гіршої корупції та авторитаризму. Після перебування в Україні під час та після помаранчевої революції — й тепер, після того, як я провів якийсь час в Москві, деякі проблеми, що зараз можуть постати перед сніжною революцією, здаються мені очевидними.

Помаранчева революція була мирною, тому що досить велика кількість людей вийшла на вулиці. Російська опозиція вже освоїла це розуміння, зводячи до мінімуму ризик будь-яких проявів насильства.

Проте, можливо, було помилкою 2004 року займати центр Києва та проводити постійні демонстрації, які зрештою змусили знайти спосіб для швидкого розв’язання кризи, тому що в результаті цієї ситуації довелося йти на компроміс із старим режимом, в якому було багато недоліків. Раптове полегшення викликало небезпечну ейфорію та гордість серед «помаранчевих» революціонерів.

Через це російська опозиція, ймовірно, діє виважено, час від часу влаштовуючи великі демонстрації, показуючи режиму свою силу, проте не вимагаючи прийняття миттєвих рішень. Насправді раптова розв’язка помаранчевої революції призвела до прийняття дисфункційної конституції із заплутаним та незграбним поділом влади. Це виглядало як пастка, влаштована операторами старого режиму.

Немає жодних підстав будь-кому повторювати подібну помилку. Конституція вимагає серйозного зважування. Прихильники старого режиму можуть запросто обдурити новачків, підштовхнувши до небезпечних компромісних рішень, якщо процес відбувається дуже швидко.

Іншим серйозним недоліком було те, що лідер помаранчевої революції — Віктор Ющенко — виявився безпорадним і безвідповідальним президентом. Спочатку він протягом кількох місяців подорожував по всьому світу, щоб відсвяткувати свою перемогу, ігноруючи хаос у себе в країні. Тоді він почав ветувати практично всі рішення, ухвалені парламентом, в результаті чого країна знову опинилася в політичному глухому куті. Коли час перебування на посаді президента добігав кінця, він мовчазно приєднався до старої гвардії (тих, хто тепер знову при владі) в діях проти тодішнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко (чия партія, треба віддати належне, голосувала проти прийняття змін до Конституції).

Втім, у той час як Ющенко виступає як попередження для росіяни, щоб вони не вибирали випадкову людину на посаду президента з надмірними повноваженнями, основною причиною провалу дій «помаранчевого» уряду був той факт, що більшість його міністрів (призначених Ющенком) були перебіжчиками старого режиму. Більшість із них ніколи не виступали проти корупції в уряді. Великі бізнесмени, які фінансували помаранчеву революцію, очікували отримати хороші прибутки від своїх політичних інвестицій. У результаті не відбулось очищення від старих кадрів, і корупція знизилася лише тимчасово.

На відміну від цього, в результаті грузинської революції троянд 2003 року було проведено цілковиту заміну вищих посадових осіб, натомість залучалися молоді лідери з доброю західною освітою. Росії потрібно наслідувати приклад Грузії (та Естонії), просуваючи нове покоління молодих, кваліфікованих і незаплямованих професіоналів.

Найбільшою помилкою стратегії помаранчевої революції був її ранній акцент на «реприватизації»-денаціоналізації та продажі підприємств, які були приватизовані за надзвичайно низькими цінами. «Помаранчевий» уряд витратив перші півроку на обговорення того, які підприємства мають бути реприватизовані та в який спосіб це має бути зроблено. Тим часом виробництво падало з кожним місяцем, тому що непевність стосовно прав власності лякала бізнесменів. Зрештою, лише один великий металургійний комбінат — Криворіжсталь — було реприватизовано. На той час «помаранчева» коаліція вже розвалилася.

Для російських політиків реприватизація являє собою велику політичну спокусу. Насправді всі три опозиційні партії в Думі закликають до далекосяжної денаціоналізації, хоча це було б політично й економічно руйнівним. Натомість новий демократичний уряд міг би закликати до вищого оподаткування майна та переслідування корумпованих чиновників. У порівнянні з Україною, в Росії є цілком пристойне законодавство, а господарські суди мають певну повагу.

Найбільшою підставою для очікування більш успішного демократичного прориву в Росії, ніж це було в Україні 2004 року, є той факт, що Росія набагато багатша та розвиненіша країна, ніж Україна, із показником ВВП на душу населення (за поточним обмінним курсом) в чотири рази вищим. Теоретики модернізації — такі як Сеймур Мартин Ліпсет та Самуель Гантінгтон — певне, відзначили б, що Росія просто надто заможна, добре освічена та відкрита до того, щоб бути настільки авторитарною. За даними неурядової організації Freedom House, лише сім маленьких країн-експортерів нафти та Сінгапур заможніші від Росії, проте все ще залишаються авторитарними.

Росія повинна винести чотири основні уроки з подій помаранчевої революції в ході проведення своєї власної сніжної революції. По-перше, нові демократи мусять уникати обману, що може втягнути їх в дисфункційний компроміс зі старим режимом. По-друге, лідери мають вирішальне значення для сталого демократичного прориву, тому цей вибір буде настільки ж важливим, наскільки він буде важким. По-третє, Росія потребує очищення від корумпованих чиновників і повинна залучати молоді й добре підготовлені таланти із потужного резерву молоді. Нарешті, реприватизація — це та отруйна пілюля, яку слід уникати.

Помаранчева революція не була помилкою, проте справедливі мотиви — не завжди запорука перемоги. Сніжна революція в Росії повинна довести, що добра боротьба має також бути розумною боротьбою.

Андрес АСЛУНД, старший науковий співробітник Інституту міжнародної економіки імені Петерсона, був радником у російському та українському урядах.