Помер Український Патріарх Димитрій
25 лютого на 85-тому році життя помер глава Української автокефальної православної церкви Святійший патріарх Димитрій (Володимир Ярема). Ми втратили видатного діяча сучасного православ’я, активного поборника автокефалії української церкви, палкого патріота. Втратили людину інтелігентну й обдаровану, правдивого духовного пастиря, що завжди був для всіх, хто його знав, бездоганним взірцем чесності, щирості, повної відсутності хитрості, марнославства та користолюбства.
Володимир Ярема народився 1915 року в Галичині, в бідній селянській родині. Не мав змоги вчитись у гімназії, але церковне життя й церковне мистецтво приваблювали його з дитинства. Хлопчиком почав працювати в артілі іконописців — «малював церкви», ікони; студіював також теорію музики та диригування, співав у церковних хорах. Духовну освіту отримав переважно самотужки, хоча навчався у кількох духовних закладах. 1947 року став священиком. А 1989 року протоієрей Володимир Ярема, разом із о. Іваном Пашулею, наважився на безпрецедентний акт — на вихід Петропавлівської парафії Львова з-під юрисдикції Московського патріархату, що явилося початком історичного процесу відновлення незалежності Української церкви. О. Володимир став ініціатором і активним учасником Помісного Собору 1990 року, де було прийнято статус УАПЦ й обрано патріарха Мстислава. Після смерті Мстислава 1993 року Володимира Ярему — тоді архімандрита Димитрія — було обрано Патріархом Київським і всієї України.
Під час свого патріаршого служіння Димитрій робив все можливе, аби покінчити з розколом православ’я, який він переживав як трагедію і як власну ганьбу. Не втрачав надії на об’єднання, був завжди готовий скласти з себе сан на користь єдиного православного патріарха України. Він вельми піклувався освітою духовенства, оточував себе освіченими, інтелігентними, порядними й здібними людьми. Вболівав, що їх мало. Свої тривоги, надії та побажання Церкві патріарх Димитрій висловив у передсмертній серії «Розмови про страшне сьогодення».
Несучи хрест нелегких пастирських обов’язків, Патріарх все життя займався науковою мистецтвознавчою роботою, був відомим знавцем церковного мистецтва — музики, архітектури, іконографії. Укладав каталоги ікон для музеїв, друкував наукові роботи, брав участь у міжнародних конференціях. Останніми роками вийшли в світ дві його гарні й солідні книги — «Дивний світ ікон» та «Церковне будівництво Західної України».
Всіх, хто з ним працював, вражала енергія патріарха Димитрія, його готовність на будь-які труди й незручності заради церковних справ. Він ніколи не рахувався ні з своїм здоров’ям, ні з віком. Постійно відвідував єпархії УАПЦ, спілкувався з церквами діаспори, брав активну участь у всіх важливих релігійно-суспільних заходах країни.
На початку 2000-го року патріарх Димитрій уклав заповіт, у якому написав: «... Благословляю єпархії УАПЦ визнати над собою юрисдикцію Блаженнійшого митрополита УАПЦ в діаспорі та УПЦ в США Костянтина... Прошу продовжувати працю над творенням єдиної Помісної Української Православної Церкви в канонічній єдності зі Вселенським патріархом». Від сьогодні в усіх церквах УАПЦ при поминанні церковної влади на богослужіннях замість імені спочилого Святійшого Патріарха буде виголошуватися ім’я «Блаженнійшого владики нашого Костянтина, митрополита УАПЦ».
Згідно з його заповітом, Святішого патріарха Димитрія буде поховано у Петропавлівській церкві у Львові — тій самій, першій незалежній, — де він довгі роки служив настоятелем. Похорон буде відправлено 29 лютого. Редакція висловлює глибоке співчуття рідним та друзям Святійшого Патріарха. Українцям.
