«Помста Києву обернеться катастрофою»

Останнім часом українсько-російські відносини дедалі більше нагадують підземну пожежу. Це підтверджується листом російських учених прем’єр-міністрові РФ Володимиру Путіну, опублікованим російським сайтом «Свободная пресса». Його підписали: почесний директор Інституту міжнародних економічних і політичних досліджень РАН Олег Богомолов, голова Центрального банку РФ (1992—1994, 1998—2002 рр.) Віктор Геращенко, директор Інституту проблем глобалізації Михайло Делягін, директор Інституту проблем ринку РАН Микола Петраков, директор НДІ статистики Федеральної служби державної статистики Василь Симчера, керівник компанії експертного консультування «Неокон» Михайло Хазін.

У преамбулі до листа зазначається, що останнім часом у торговельно-економічних відносинах двох країн намітилась тенденція до згортання співпраці. Учені констатують, що масштабні програми на поглиблення інтеграції у сфері авіабудування, машинобудування, енергетики та енергетичного обладнання, транспортної інфраструктури так і не вийшли зі стадії обговорення. «Дедалі частіше в засобах масової інформації з’являються повідомлення про наміри Росії ввести ті чи інші обмеження на постачання української продукції на територію Митного союзу». В Україні всі ці повідомлення сприймаються доволі хворобливо, вважають росіяни. «Представники ділових кіл, експертне співтовариство висловлюють тривогу у зв’язку з можливим погіршенням торговельно-економічних відносин між двома країнами». Автори записки також констатують, що погіршення наших відносин не йде на користь жодній із сторін.

«Стратегічні проекти у сфері авіакосмічного будівництва, енергетики, в атомній галузі і сфері транспорту повинні були підняти економічні взаємовідносини партнерів принципово інший рівень», — зазначають автори. Проте через неучасть України в МС Київ втрачає ці пріоритети і ризикує заморозити всі наступні питання стратегічної співпраці з РФ і МС. Як уважають російські вчені, «негативні наслідки для економіки України в цьому випадку будуть значними і вдарять насамперед по основних виробниках металу і металопродукції, що спричинить збільшення негативного сальдо торговельного балансу», а також поставить безліч інших проблем. Це може призвести до скорочення обсягів виробництва й експорту, а отже — і робочих місць, що ще більше посилить негативні процеси. «Особливо постраждають, — на думку авторів листа, — сільгоспвиробники, орієнтовані на РФ та країни МС: м’ясо-молочна промисловість, виробники кінцевих продуктів традиційного прикордонного експорту, виробники сільгоспмашинобудування, які працюють у кооперації з російськими підприємствами».

Украй важливим аспектом соціальної стабільності в Україні, на думку російських учених, є ціноутворення в енергетиці і збереження функціональності й самодостатності паливно-енергетичного комплексу. Ціни на вуглеводні можуть призвести до колапсуючих явищ в економіці, а з урахуванням енергетичної залежності України, низької якості енергозбереження і високого рівня енергоспоживання економіка країни може зазнати відчутних втрат. Імовірність дефолту стане реальною такою самою мірою, якою підвищуватиметься ціна на природний газ і нафту і, відповідно, на всі наступні продукти, пов’язані зі споживанням газу й нафти.

Як вважають автори листа, якщо з’єднати воєдино навіть ці незначні дані, то українська сторона отримає безліч підстав обвинуватити Росію в усіх економічних невдачах, у вузькому підході до питань співпраці з Україною, а головне — у невиконанні попередніх домовленостей на рівні глав держав із вини РФ. Таким чином, можливість політизації суто економічних питань може набути вигляду постійного інформаційно-аналітичного тренду з акцентами на ворожому ставленні уряду РФ до України та її керівництва.

Авторів також турбують перспективи вступу України до ЗВТ з Євросоюзом, що, на їхню думку, швидше за все, обернеться мінусами для економіки країни. Водночас вони вважають, що питання про ЗВТ носить суто політичний характер і мусується лише як спроба сподобатися Європі й США, гальма інтеграції України в МС. У разі успішного завершення цього процесу, що вкрай малоймовірно, Україна не отримає ніяких пріоритетів і преференцій, за винятком політичних. А ось наслідки цього кроку стануть цілком відчутними для економіки України: країни-члени МС остаточно зачинять двері для українських товарів на їхні ринки.

«Залякавши» таким чином Україну, її доброзичливці задаються запитанням: чи є можливості виходу із ситуації, що складається? І цілком реалістично відповідають: «Сьогодні з урахуванням нинішньої політичної ситуації в Україні можливість досягнення компромісу шляхом тиску на Україну вкрай малоймовірна». А тому пропонують подивитись на наші відносини під іншим кутом — узяти за основу не спекуляції і невірні розрахунки, а прагматичний підхід, заснований на простій арифметиці. Путіну нагадують, що його обіцянки економічного ефекту для України (у разі вступу до МС) у розмірі 6-9 мільярдів доларів США не справили належного ефекту. Однією з причин стала відсутність масштабної кампанії з роз’яснення всіх вигод для простого жителя України. Виявляється, більшість українських «простаків» не знає про російські пропозиції і не уявляє всіх їх вигод. Тому пропонується застосувати іншу методику. До пропаганди МС слід підключити авторитетних представників експертних і ділових кіл, науки і виробництва.

Коментуючи цей лист, Михайло Хазін сказав СП: «Росія повинна розробляти програми щільної співпраці з Україною. Якщо йдеться про літаки — слід просувати спільні програми літакобудування. Або вертольотобудування. Мають бути реальні програми, і під них треба вибудовувати в Україні елітні угруповання. Тоді вони почнуть підтримувати ідею зближення з Росією. Без цього — ніяк».

— Без України Митний союз справді не має великого сенсу?

— Він має сенс і існуватиме в будь-якому випадку. Але Україна, даруйте, збільшила б його вагу на чверть. Сьогодні Україна і Росія — це єдиний кластер з точки зору розподілу праці. Ну, що за дивний спосіб — викинути з нашої спільної економіки шматок, а потім із цього приводу лити сльози? Ми повинні зробити все, щоб Україна могла увійти до Митного союзу. Але головне — ми повинні створити в українській еліті групи прибічників Росії.

— А як же Янукович? Ми ж за звичкою вважаємо його проросійським політиком?

— Янукович обмежений у своїх можливостях. І я б не став передавати куті меду, він не такий уже проросійський.

— Ви написали листа Путіну. На яку реакцію ви сподіваєтеся?

— У Росії — як у будь-якій жорстко-ієрархічній бюрократичній системі — якщо колись було прийняте рішення, воно існуватиме вічно, поки не надійде команда «стоп». Ми розраховували, що лист сколихне ситуацію — буде дано вказівку пропрацювати й інші рішення, окрім торговельної війни із сусідом. Росія самоусунулась від українських проблем і, зокрема, самоусунулась від проблем російського населення. Ми не підтримуємо в Україні друзів Росії. Не виключено, що з такою зовнішньою політикою ми невдовзі отримаємо те саме, що й у Прибалтиці, де російськомовна громада вже відкрито заявляє: найкраща допомога — забудьте про нас назавжди. Якщо ми звикли працювати сокирою, то операцію на оці зробити не зможемо. Наше політтехнологічне співтовариство — це сокира. Тому якщо Росія щось має намір добиватися на пострадянському просторі, треба створювати цивілізовані інструменти зовнішньої політики. Робота німецького центру Гете, французького культурного центру та інші подібні структури вже довели свою ефективність. Треба залучати підприємницьке співтовариство, щоб створювалися центри впливу, а не думати над новими способами тиску».

КОМЕНТАРI

Олександр ГУДИМА, народний депутат України:

— Мене навіть не здивувало, а, швидше, розвеселило, що такі серйозні наукові авторитети у своєму листі до Путіна обговорюють головну лінію: як змусити Україну перейти на проросійські рейки. Вони висловлюють побоювання, що у тому випадку, якщо Україна відійде від Росії до Європи, до Євросоюзу або в Україні переможуть радикали, то це може викликати у Євросоюзу якусь реакцію, і він може вимагати від Росії підписання Енергетичної хартії, чого росіяни не роблять уперто і дуже давно. У цьому листі також ідеться про те, що Україна є дуже енерговитратною країною. Це, звісно, правильно і до того ж дуже вигідно Росії. Ми справді маємо дуже низьку енергоефективність. Україна для росіян — це країна, здатна купувати величезну кількість як нафти, так і газу. І втратити таку державу, такий ринок вони не хотіли б. І тому вони так посилено заманюють нас у Митний союз. Автори листа дещо лукавлять, коли вказують, що Митний союз без України втратить чверть свого потенціалу. На мою думку, він втратить значно більше — половину. Цей тиждень і в Росії, і в Україні — час листів інтелектуалів керівництву країни. Російські інтелектуали, напевно, побоюються, що Путін їх недооцінює. Вони написали йому листа, але нічого нового не повідомили і не порадили. А я от вважаю, що Путін, так само, як і Медведєв, проводить дуже агресивну економічну політику щодо України. Нехай би замислився над цим. А що стосується конкретних проектів, про які йдеться в листі, то справді, найкраща співпраця була б у тому випадку, якби почали спільно випускати літаки. Тоді б в Україні могло змінитися ставлення до росіян. А то нічого за останні роки не зробили спільно, зате отримали базу для перебування Чорноморського флоту, а сьогодні уперто не ведуть з Україною діалогу щодо зміни формули ціни газу, який поставляється нам. І це при тому, що Німеччина, щоб змінити формулу (таку саму, як для України) і знизити газову ціну, вже збирається подавати до суду.

Отже, повторюю, мене цей лист абсолютно не здивував. Я лише можу із сумом констатувати, що справді в Україні ще немає політики енергоефективності (і російські вчені це розуміють). Тоді як Україна могла б бути набагато менш залежною від постачань російських енергоносіїв. У цьому я з авторами листа цілком згоден... А що стосується торговельної війни з Росією, то це буде не перша і, на жаль, не остання. Знаючи про це, нам треба робити все, щоб підвищити свою конкурентоздатність у світі. І тоді такі війни нам не будуть страшні.

Євген Копатько, експерт-соціолог, засновник компанії Research&BrandingGroup (Україна):

— Не вдаючись до аналізу економічної складової нинішніх російських відносин, хотілося б сказати, що наразі ускладнився не лише торговельно-економічний діалог між двома країнами, а й взаємодія в політичній і гуманітарній сферах, спостерігається загальне заморожування відносин. Такий стан справ частково зумовлений внутрішньополітичними подіями в двох країнах: на порядку денному і в Росії, і в Україні виборчі кампанії. У цьому контексті напруженість або навіть конфлікт може принести певні короткострокові внутрішньополітичні дивіденди деяким політикам як у Росії, так і в Україні, але стратегічні втрати для цих же політиків і наших країн буде складно переоцінити.

Річ у тім, що в обох країнах населення налаштоване на співпрацю. Наприклад, в Україні понад половина громадян вважає Росію дружньою країною й братньою державою. Вважається, в Росії ставлення до України також позитивне. Але цей ресурс абсолютно не задіяний ні з одного, ні з другого боку. Торік було підписано Харківські угоди. Вони створили фундамент для розвитку стратегічного партнерства, але не були реалізовані в конкретних спільних проектах. Як свідчить соціологія, за рік після їхнього підписання кількість тих, хто позитивно ставився до цих угод, в Україні скоротилася вдвічі. Це сталося тому, що за рік так і не було реалізовано жодного істотного двостороннього проекту. І щодо цього автори листа абсолютно мають рацію — потрібні спільні взаємовигідні проекти. Важливо не лише формувати імідж, а й реальний паритетний діалог на основі взаємної довіри. І для формування майданчика діалогу двох країн дуже важливу роль може зіграти громадянська взаємодія. Я вважаю, що сьогодні для розвитку партнерства України та Росії можливостей, незважаючи ні на що, значно більше, ніж будь-коли. Змарнувавши їх — втратять обидві країни. І тут уже буде байдуже, хто втратить більше.