Португальський синдром

ПОРТУГАЛЬСЬКІ БРАЗИЛЬЦІ

Отож, нинішній склад чемпіона Португалії, на відміну від тих же дормундської «Борусії» та ліверпульського «Ліверпуля», небагатий на зіркові імена, тобто їх немає взагалі. Не хороших гравців, а саме розкручених пресою та телебаченням футбольних «ідолів», до яких так і липнуть гроші, мільйон за мільйоном. Безумовно, лідери «Боавішти» добре відомі як в Португалії, так і за кордоном, але дуже незначній групі людей, до якої входять уболівальники команди і футбольні фахівці. Побачивши перед грою на одному із фанатів португальського клубу футболку із прізвищем Петі на спині, мимоволі уявив не португальського півзахиснгика, а чемпіона світу із Франції. Та чи робить відсутність супергравців «Боавішту» більш слабкою?

Португальський чемпіонат далеко не найсильніший і не найбагатший у Європі. Навіть лідери, традиційно популярні «Бенфіка», «Порту» та «Спортінг» давно вже не збирають повних стадіонiв, поповнюючи свій бюджет перепродажем вирощених у командах гравців у більш багаті європейські країни. Окрім власне португальців «сировиною» для місцевих тренерів є бразильці, які традиційно не вважаються тут іноземцями. Рахувати бразильських футболістів в Португалії така ж марна справа, як рахувати українських в Росії. В обох випадках іноземне походження далеко не є гарантією класу, але перебування у командах на перших ролях гарантує. «Боавішта», яка цієї весни вперше у своїй 98-річній історії виграла чемпіонат країни, не є винятком із загального правила. Бразильці в команді займають всі ключові позиції, а тому нашим слід було бути готовими боротися не просто із технічними, а із супертехнічним супротивником, який, до того ж, здатен вести на полі жорстку боротьбу.

ПОРТУГАЛЬСЬКІ УКРАЇНЦІ

Подібно до бразильців у футболі, українці в Португалії теж займають ключові позиції. Ці позиції знаходяться в основному на будівельних майданчиках та інших місцях де потрібна дешева робоча сила. Українська мова звучить у Португалії чи не частіше, ніж де-небудь в Луганську чи Сімферополі, про російську годі й говорити. Це не туристи — це «роботяги». Новітня українська діаспора, що росте по світу пропороційно до темпу вітчизняних реформ, становить сьогодні значну частину населення того ж самого міста Порту. На відміну від українців британських, котрі від ситості говорять інколи ламаною мовою предків і вдягають на ігри за участю українських команд шаровари та вишиванки, українці португальські такі ж, як і ми. Ще вчора вони були серед нас і не знають, чи надовго залишаться у чужому краю. Ними цілком можна було б заповнити напівпорожній стадіон «Бесса» у Порту, де грає «Боавішта». Реально їх прийшло кілька сотень. Українські прапори та динамівська символіка вкупі із звичною для нас ще недавно манерою вболівання, тобто горлом, а не дешевими дудками, створили на стадіоні небачену досі на зарубіжних матчах «Динамо» атмосферу. Після гри наші співвітчизники запрошували «Динамо» приїжджати до Порту ще на чвертьфінал Ліги чемпіонів, наприклад. На жаль, запрошення наших заробітчан для виходу у чвертьфінал чи хоча б у другий етап Ліги, дещо замало. Треба здобувати турнірні очки.

ПОРТУГАЛЬСЬКІ ПОРТУГАЛЬЦІ

І до гри було відомо, що «Боавішту» у місті Порту... не люблять. Але щоб настільки! Впізнаючи українців, чи не кожен перехожий вважав за потрібне наголосити, що він — уболівальник команди «Порту», а не якоїсь там «Боавішти». Що казати, коли навіть на матчi Ліги чемпіонів сдадіон, розрахований на скромні 17 тисяч глядачів, не був заповнений хоча б наполовину. Важко зрозуміти загадкову португальську душу, але в таких несприятливих ніби умовах зірка національної збірної Португалії 70-80-х Жайме Пашеку, ставши тренером «Боавішти», зумів створити дуже хорошу команду. Від того середнячка, який програв чотири роки тому в кубку УЄФА донецькому «Шахтарю», залишилася хіба що традиційна «шахова» форма у чорно-білу клітинку. Те, як португальці торік «на класі» обіграли полтавську «Ворсклу», було взято до уваги, проте, ж «Боавішта» таки не «Ювентус», продовжували ми думати за інерцією. Навіть те, що аби стати чемпіоном країни, другорядній команді слід бути насправді на голову вище всіх, не стало приводом для занепокоєння. І португальських чемпіонів записали до заздалегідь відомих аутсайдерів. Ми вже проходили це ті ж самі чотири роки тому, коли аутсайдером вважали київське «Динамо». Тепер це проходять на нас...

УКРАЇНСЬКІ УКРАЇНЦІ

Ніщо не обіцяло нашому чемпіону відчутних проблем у Португалії. Суттєво оновлений навесні склад команди почав наближатися до рівня гри, гідної традицій «Динамо». Наші ледь не виграли у грізної «Борусії», диктуючи зірковим німцям умови майже годину ігрового часу. З’явилось взаєморозуміння, почала з’являтись командна швидкість. На кому, як не на технічних, але традиційно менш колективно рухливих португальцях, було зміцнювати здобуте і йти далі? Нічого не вийшло. Після гри із «Борусією» вже доводилось наголошувати на невмінні наших футболістів продуктивно діяти в умовах, коли ситуація на полі змінилася. Попри моментально взяту на озброєння тезу про те, що динамівську гру «обломав» воротар Філімонов, пропустивши від Санчеса безглуздий гол на перших хвилинах, звернемо увагу на інше. Безумовні помилки нашого голкіпера, результативні, як зараз кажуть, ясна річ, мали місце. Але перед тим, як помилявся воротар, помилялися гравці середини поля і захисту.

Динамівців «застукав» зненацька пресинг, застосований командою господарів з перших хвилин. Атаковані одразу біля власних воріт, кияни не завжди могли не те що розпочати гостру атаку, а просто перейти за середину поля. А до кінця гри «не завжди могли» перетворилося на просто «не могли». Невтомні бразильці Дуда, Сільва та Алешандру буквально «затоптали» динамівський захист, що й дозволило врешті двом першим забити по мячу у наші ворота. Бразильці, так саме, як і португальці, не люблять захищатися, тому не завжди роблять це вдало. У тих моментах, коли вони давали нашим можливість розіграти мяч на швидкості, гострі моменти біля воріт Рікарду виникали один за одним. Гол, забитий Гіоанну на пятій хвилині після того, як на четвертій забили нам, міг бути далеко не останнім. Нагоду відзначитися мали практично всі гравці лінії атаки та півзахисту «Динамо». Але з кожною хвилиною цiєї нагоди ставало все менше.

Після перерви згадалася торішня гра збірної вдома з поляками, що пройшла за тим самим сценарієм. Валерій Лобановський і тоді, і зараз не зумів у перерві перебудувати гру команди, яка замість того, аби йти на штурм воріт суперника, з кожною хвилиною грала все гірше і гірше. Безперечно, Лобановський правий, коли не робить трагедії із поразки в Порту. Трагедії справді робити не варто, треба робити висновки.

УКРАЇНСЬКІ РОСІЯНИ, БІЛОРУСИ ТА ІНШІ

Читач зрозуміє автора, який утримається від порад тренерам «Динамо». Цi поради є кому надати. Ліпше звернемо увагу на видні з трибуни складові розвалу команди, який ми спостерігали наприкінці гри киян із чемпіоном Португалії. Склалося враження, що під тягарем невдач першого тайму наша команда на зразок будівників Вавілонської вежі почала говорити на «різних язицех». Розуміючи свою провину майже мовчав Філімонов, котрий мав би керувати обороною. Наш «диригент» Белькевич примудрявся по пять-шість хвилин не торкатися м’яча. Технічні Чернат та Гіоанне не бачили і не чули партнерів, затягуючи і тим зриваючи нечисленні атаки. Вибуховий Ідахор та не менш непередбачуваний Мелащенко постійно ризикували втратити м’яч далеко від чужих воріт і таким чином організувати контратаку на свої ворота. І лише крики Ващука на адресу лівого захисника Несмачного та того місця, де мав би бути правий захисник, були зрозумілі носію будь-якої мови. У не завжди парламентських словах центрального захисника був відчай від марних зусиль щось організувати. Невже для наших футболістів стало несподіванкою те, що шестеро бразильців, разом з португальцями та болівійцем, не тільки вміють зупинити мяч так, щоб той не відлетів на два метри, а ще й здатні швидко перекривати зони атаки і йти у жорстку боротьбу? Не хочеться в таке вірити, а тому перейдемо до головної причини поразки «Динамо» від португальської команди.

КРАЩЕ ВИ ДО НАС

Хто не знає минулого — не має майбутнього. Такою дзвінкою фразою можна попередити історичну довідку, згідно з якою київське «Динамо» ще жодного разу не виграло в Португалії офіційного матчу. Навіть нічиїх не було. Тільки поразки. Від «Порту» в 87-му та двічі від «Бенфіки» вже у дев’яності. Те саме стосується збірної, складеної на базі «Динамо». І СРСР у 83-му, і Україна у 96-му також програли в Португалії, хоча вдома виграли. Тенденція однак, як сказав би житель суворої тундри. Ці підрахунки були зроблені мною ще до гри з Порто, але знаючи певну схильність динамівців до забобонів, не хотів наврочити. Тепер можна. Звісно, що йдеться не про якусь «чортівню», що нападає на наших футболістів поблизу узбережжя Атлантичного океану. Мова про одні й ті самі помилки, що супроводжували всі наші «португальські» поразки, попри всю їхню зовнішню несхожість. Чи знають про них тренери? Безумовно. Чи можна надалі таких помилок уникнути? Авжеж! Тільки для цього слід здобути право на ще одну спробу виграти на території Португалії. Для цього слід спочатку виправити турнірне становище «Динамо» у груповому турнірі Ліги чемпіонів, яке зовсім не є безнадійним. Лише очко відділяє наших від другого місця, яке ділять «Борусія» та «Ліверпуль», котрі розійшлись у Дортмунді нульовою нічиєю синхронно із нашими португальськими стражданнями. З «Ліверпулем» грати вже наступної середи. А з «Боавіштою» наш чемпіон ще зустрінеться. Вдома у перший день листопада. Ось тоді і побачимо, у кого останнього болітиме голова.