Порятунок — у диктатурі закону

Наприклад, ввозити ізраїльські продукти з Греції вигідніше, ніж з Ізраїлю. Але це мої проблеми. Коли я їду на закупівлю до Салоників, то знаю, що на мене там чекає. А ось вдома, в Україні, гра йде без правил. Спочатку мені пояснили, що «особи кавказької національності» не викликають довіри. Я не кавказької, але став голитися двічі на день — і не допомогло. Потім усе владналося. Тепер я знаю, коли, кому й скільки давати. Але ці гроші не йдуть на стареньких, а йдуть комусь на «мерседеси». Й виникає запитання — чому? Я не хочу нікого обманювати й підмазувати. Я хочу платити чесні податки. Але так роблять тільки дурні, які потім закриваються й не мають прибутку. Грек я чи не грек — це моя справа. Чому кожна «свиня-начальник» говорить, що, в мене дуже густі брови? А якби їх не було, сказали б — чому брів немає? Насправді, їм все одно, але шукають, до чого причепитися. Якщо оберуть Кучму, все залишиться, як і раніше. Диктатура закону — єдиний порятунок. Але для цього потрібен характер.