Повний набір

Нова мітла готова, вивіски замінені. Сьогодні — один із провідних моментів у процесі зміни влади. Верховна Рада затверджуватиме на посаді прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, чию кандидатуру вніс Президент України Віктор Ющенко. (А заодно, можливо, й програму дій нового уряду.) Позитивне голосування стане початком широкомасштабного оновлення виконавчої вертикалі. Напередодні кандидат на посаду прем’єра зустрічалася з фракціями та групами парламенту. Мало не найскладнішою виявилася, як стало відомо «Дню», розмова Ю. Тимошенко не з есдеками та «регіонами», а з фракцією «Наша Україна», не всі члени якої схвалюють цей вибір Президента. Один із представників екс-більшості учора в розмові з кореспондентом «Дня» сказав навіть, що деякі «нашоукраїнці» агітували інші фракції та групи не голосувати за Тимошенко — щоб, мовляв, «провалити» її «чужими руками». Однак багато політичних опонентів Юлії Тимошенко все ж схилялися до того, щоб видати Віктору Ющенку та його протеже кредит довіри: подивимося, мовляв, як вони цим кредитом скористаються. Голосувати «за» висловив готовність навіть лідер фракції СДПУ(О) перший президент Леонід Кравчук.

Сьогодні ж повинні оприлюднити список губернаторів і список членів нового Кабінету, який, зі слів самої Юлії Тимошенко, днем раніше був готовий на 100%. Імена більшості майбутніх власників міністерських портфелів трималися в таємниці, але перші висновки вже напрошуються. Вселяє побоювання те, що уряд Ющенка (а не Тимошенко, як наголошують деякі претенденти на посади) формується певною мірою так само, як у 2002 році формувався виборчий список блоку «Наша Україна». Тобто за «споріднено-дружнім» принципом. Серед міністерських кандидатур — Іван Плачков (ПЕК), Оксана Білозір (культура), Юрій Павленко (сім’я і молодь). Можна також припустити, що «наймолодшим» у новому уряді стане «гуманітарний» блок, очолити який має всі шанси Микола Томенко. Утім, можливі й різні кадрові сюрпризи. По деяких кандидатурах, як висливився один iз учасників процесу, «ще недосварилися».

Тим часом днями на будівлі колишньої адміністрації президента Леоніда Кучми змінили вивіску. Тепер там Секретаріат Президента України. Що означає ця заміна? Чим новий чиновницький апарат глави держави відрізнятиметься від старого? На думку експертів, структура, очолювана Олександром Зінченком, за своїм впливом буде слабшою за колишню, — центр прийняття рішень переміститься ближче до Кабміну. До речі, ще зовсім нещодавно оточення Віктора Ющенка заявляло, що в «скомпрометованому» приміщенні на Банковій Президент Ющенко не сидітиме. Передбачається, зокрема, що президентським офісом може стати Будинок вчителя — колишнє помешкання Центральної Ради. Схоже, пізніше цю «революційну» ідею вирішили тихенько сховати під сукно. Держсекретар Президента Олександр Зінченко «заселився» в той самий кабінет, де працював його попередник — глава адміністрації президента Віктор Медведчук. Обіцяє держсекретар нові підходи в роботі — образно кажучи, «по-новому мести». Насамперед пан Зінченко, з його слів, як клас ліквідував «темники». Взаємодія журналістам обіцяна «без примусу»...

КОМЕНТАР

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софiя»:

— Усі перші кадрові й інституційні кроки нового Президента треба розглядати як комплексне рішення. Той факт, що майбутній Кабінет Міністрів буде сформований не лише під програму Президента, а й під майбутню політичну реформу, вимагає від глави держави нових інструментів стримування та впливів. Ми всі розуміємо, що, якщо реформа відбудеться, як планувалося, до Нового року, вже з вересня Кабінет Міністрів отримає нові повноваження та нові можливості з погляду кадрової політики, впливу на регіони, нової позиції стосовно парламенту тощо. Тому поява Петра Порошенка як секретаря РНБОУ пов’язана насамперед зі спробою не лише загального посилення цієї структури, а й м’якого перепрофілювання Ради. Нарівні зі стандартними пріоритетами, якими зазвичай займається РНБОУ (координація дій силових структур, питання зовнішньої та внутрішньої безпеки), активніше і змістовніше розглядатимуть проблеми економічної безпеки, як внутрішньої, так і зовнішньої. І це дозволить тримати, умовно кажучи, «на короткому повідку» діяльність Кабінету Міністрів. При цьому треба пам’ятати, що юридичним і фактичним керівником РНБОУ є Президент. Думаю, за великим рахунком, йтиметься про такий собі «великий кабінет» президента. За статусом туди входять і прем’єр, і фінансово-економічний блок, і силові міністри. Цілком можливо, що найближчим часом РНБОУ обросте новими експертними структурами. Вона має серйозний інструмент впливу на рішення з допомогою таких документів, як оцінки та рекомендації. Природно, все це дозволить Президенту абсолютно легітимно через РНБОУ провести свої ініціативи, користуючись не лише особистим впливом.

А що стосується появи Секретаріату Президента, то це насамперед пов’язане зі спробою почати ту саму знамениту адміністративну реформу — «почати з себе». Поява секретаріату, напевно, пов’язана з тим, що президентській сервісній команді хочуть повернути належні їй функції. Тобто вона буде повинна виконувати роль центру впливу на самого Президента, а не дублювати Кабмін. Проте, я думаю, ще довго секретаріат сам залишатиметься центром впливу. Ще працює інерція вирішення питань через ближнє коло Президента. У будь-якому випадку сам Олександр Зінченко навряд чи обмежуватиметься лише сервісними функціями — очевидно, він виконуватиме й публічні функції.

Загалом нова конфігурація влади нагадує гантель: два її важкі кінці Президент тримає з допомогою прямого керівництва РНБОУ та фактичного управління оперативною діяльністю уряду. Думаю, у вересні Президент буде й інституційно, й змістовно готовий працювати в нових умовах. Він за цей час перебудує та зміцнить і свою команду, і той важіль, із допомогою якого він впливатиме на Кабінет Міністрів.

Природно, в цьому процесі ми станемо свідками безлічі інтриг, пов’язаних із тим, що, попри командну етику та домовленості, кожній людині властиве бажання зростання свого впливу, амбіцій. Тобто не буде все так просто, як зараз задеклароване новопризначенцями, — мовляв, вони пліч-о-пліч працюватимуть усе життя. Головне запитання, яке цій команді зараз треба вирішити: чи братимуть усі новопризначені політики участь у політичному проекті В. Ющенка, його новій партії? Якщо буде складніша система — два чи три блоки, спроба створення проурядової коаліції, орієнтованої на Юлію Тимошенко, — то це буде сигналом того, що інтриги почалися.