Повторюю для особливо тупих
На днях прийшов на мою адресу анонімний електронний лист. Наводжу без жодних змін, із збереженням авторської орфографії та пунктуації, повністю, хіба що зі скороченнями аж надто специфічних слів: «Subject: Смерть афе! Шановний афтор,прошу надалі такі дурні статті не писати,бо боюсь що з тобою може статись щось погане(Поріжуть,зроблять інвалідом,як недоробленого антифа в твоАй статті),або може статись іще щось гірше завалять на вулиці на смерть,як Тимура в Пітері.А той вибл...ок Давид,хай не займаєтся пі...ежом в неті,що його біло 25 чоловік,можеш передати йому,що він труп,а фото більшості афа ми маємо,так що я б на вашому місці переглянув свою ідею,стосовно антифашизму.А ваші безглузді написи 1 травня,нас ані трохи ине заділи)».
Деякі пояснення. Згадана тут стаття — це «Бідова і чесна голова» — інтерв’ю з одним із учасників київського антифашистського (скорочено афа чи антифа) руху, що вийшло в нашій газеті 5 травня цього року. Звати цього хлопця Михайло, а не Давид — то інший антифа-активіст. Тимур — російський антифашист, якого місцеві нацисти вбили цього року в Санкт-Петербурзі. Написи 1 травня були зроблені київськими антифашистами на шляху руху демонстрації ультраправих і нацистів.
Взагалі ж, відгуки на це інтерв’ю — котре я розмістив у себе на персональній інтернет-сторінці, а також на кількох спільнотах в мережевому ресурсі, відомому як Живий Журнал (livejournal.com), — приходили досить довго, навіть через місяці після публікації. Були серед них і погрозливі коментарі, здебільшого, як і у вищенаведеному листі, анонімні. Погрожували Михайлу чи антифашистам узагалі. А ось погроза самому інтерв’юеру, ще й мовою, трохи схожою на українську, прийшла вперше.
А втім, не можна сказати, що я такого не очікував. Хіба що здивований таким запізненням. Ні, я не писав тих гасел. Не ходив на акції і не брав участі в сутичках. Просто знайшов цікаву мені людину і поставив їй запитання, які вважав за необхідне поставити. Тобто виконав свою звичайну журналістську роботу. Яка, між іншим, передбачає цілковиту байдужість до листів подібного штибу: на такий непотріб зазвичай не реагують.
Але я не виконав би своєї роботи добре (а судячи з кількості та емоційності коментарів, вона таки добре виконана), якби не мав певних переконань. Саме переконання спонукають мене з тривогою дивитись на те, що коїться зараз у наших північно-східних сусідів: вбивство Тимура — лише найгучніший, але далеко не поодинокий випадок у тамтешній хвилі нападів на іноземців та антифашистів. І ті таки переконання змушують робити все від мене залежне, щоб у моєму рідному Києві, в моїй країні такого не було.
Ну а щодо погроз — так то ж, громадяни, солодка музика. Значить, все поки що роблю правильно.
Та й коли я вас, гопоту голомозу, боявся.
