Прекрасна галюцинація

В Україні цей ювілей пройшов (або проходить) майже непоміченим, а між iншим у світі його відзначали досить широко. Адже саме в поточному році виповнилося 40 років легендарному «літу кохання». Умовний старт йому дав рок-фестиваль у Монтерреї, США, що пройшов у середині червня і зібрав понад 50000 осіб.

Проте ця цифра вельми умовна; Монтеррей став усього лише більш-менш великим виявом тієї тихої революції, яка почала заполоняти не лише Америку, але й увесь світ. Це був найбільш мирний, сонячний і красивий бунт з усіх, будь- коли бачених людством: хіпі.

Хіпі — рух волелюбних нероб обох статей, що зародився у сан-франциському районі Сент-Ешбері, у Каліфорнії кінця 1950-х років, під назвою хіпстери (хіпстерів, зокрема, згадує Вільям Берроуз у своєму найвідомішому романі «Голий сніданок», що вийшов якраз у той час), і в наступне десятиріччя заполонив увесь світ аж до СРСР. Прообразом можна вважати мандрівну громаду «Перелітні птахи» в Німеччині початку минулого столiття. Проте на рідних чорноземах патли у недовчених школярів і студентів особливо інтенсивно стали рости в середині 1980-х, тим швидше і довше, чим більше про це писали газети. Результатом стало те, що до початку 1990-х відроджена «система» (самоназва доморослих хіпарів) включала в себе значну частину більш- менш мислячої радянської молоді. Натовпи нестрижених, строкатих і екзотичних обідранців ловили далекобійників на узбіччях трас, плели фенечки з бісеру на прокурених квартирах, засновували комуни на Алтаї, тусувалися біля кав’ярень у центрах великих міст, отримували по пиці від не таких просунутих, але також юних гопників, щоліта заповнювали своїми прекрасними голими тілами дикі бухти Криму.

Всякий розквіт, як відомо, — переддень кінця. Після розпаду СРСР рух, разом з роком, який супроводжував його (але не був пов’язаний із ним) швидко пішов на спад. Хтось загинув, як правило, від наркотиків. Деякі опинилися у психіатричних лікарнях. Знайшлися і такі, хто став священиком або емігрував. А більшість разом із волоссям позбулася ідеалів і повернулася туди, звідки свого часу пішла — на поля соціуму, щоб робити кар’єру, заробляти гроші, одружуватися (як правило, невдало), ростити дітей тощо. Лише одиниці зосталися вірними собі колишнім, але перетворилися на цілковитих ізгоїв. Сьогоднішня генерація хіпі видається більш інфантильною, декоративною і благополучною, прив’язаною до сімейних вогнищ. У будь-якому випадку, це нова історія, і вона лишень починається.

Як зауважила вельми популярна в «системі» блюзово-рокова співачка Умка (Аня Герасимова), будь-яка спроба аналізу або простого викладу принципів, структури, традицій хіпі в межах медіа неминуче обертається профанацією предмета дослідження. Дійсно, тут той випадок, коли абсолютно відсутні ознаки, за якими можна було б класифікувати і вивчати явище; навіть слово «принципи» в попередньому реченні — повна нісенітниця, насправді. По суті, хіпі — це асоціальна енергія без домішок, без структури і стійких ідей, з основним вектором натхнення — геть, на узбіччя, у стан вічного пошуку. Цілі нелокалізовані, лозунги («займайтеся коханням, а не війною») наївні до сліз. Хіпі поза простором і часом, поза індивідуальністю та групою. Його (їх) нескінченний маршрут не має зупинки, не передбачає кінцевого пункту. Нічого свого, нічого чужого: ні сім’ї, ні дому, ні звичок, ні ритуалів. Хіпі може курити марихуану, бавитися важчим зіллям або міцно випивати, а може бути непитущим і вегетаріанцем, може ходити в лахмітті — або вдягатися підкреслено чисто, забавлятися груповим сексом або бути послушником при монастирі. Любов, про яку так багато говорять у зв’язку з хіпі, — не стільки спосіб стосунків на кшталт «вільного кохання», скільки тональність світовідчуття, наскрізний мотив усіх пересувань і поривів.

Хіпі дивиться на реальність крізь анфіладу розкритих дверей сприйняття («The Doors», «Двері» — обожнювана хіпарями легендарна рок-група 1960-х). Відстань від порога до порога долається лише для того, щоб увійти в абсолютно незнаний простір. Транспортними засобами можуть слугувати попутні вантажівки, наркотики, музика, фольклор, медитація, дослідження Кастанеди, будь яка езотерика і релігійна практика — крішнаїтська або індіанська, християнська або буддійська.

З іншого боку, соціальна оптика хіпі — оптика зісковзування, ухилення, відходу. Їх неможливо ні до чого залучити, ними досить важко маніпулювати. Суспільство не може сфокусуватися на них і тому впадає у лють, вдаючись до репресій, абсолютно не сумісних з маргінальністю хіпі. Вищезазначена агресія гопників — один із подібних виявів. Відомі випадки, коли міліція свідомо провокувала масове побиття хіпі силами гопоти або люберів (чи пам’ятає ще хтось про таких?) Особливо частими і волаючими такі інциденти були на зламі 1980—1990 хроків. Якщо додати до цього прямі дії самої міліції, остракізм із боку старших поколінь, то очевидним стає те, що постійно підтримується і досить високе напруження довкола непідконтрольної хіпстерської субкультури. Тривога соціуму, очевидно, походить від розуміння того, що проект хіпі насамперед спрямований на масове і спонтанне подолання відчуження (соціального, культурного, політичного, психологічного), яке сприймається суспільством як запорука стабільності. Дистанція між поколіннями і саме поняття поколінь, інститути шлюбу і роботи, майнова і культурна ієрархія — хіпі не виступали проти цього у традиційно-нігілістичний спосіб. Вони всього лише прагнули зняти огорожі між відчуженими територіями, дозволити селитися всім — скрізь, «залюбити систему (ту, що тяжіє над усіма, а не свою) до смерті».

Велика система, як відомо, встояла, на відміну від системи волохатої. Хіпі вже ніколи не будуть настільки впливовими, як у США в 1960-і або у СРСР — у 1980- і. Проте мультикультурність сьогочасних мегаполісів, антиієрархічна робота постмодернізму в мистецтві, легалізація легких наркотиків у низці країн Європи, стійкі пацифістські настрої частини суспільства, увага й терпимість до інших рас і культур — багато в чому їхня заслуга.

Більше того. Світ, яким ми його знаємо сьогодні, сформований і керується переважно тими, хто, так чи інакше, був дотичний у молодості до хіпі. Можливо, ця реальність — «хіпіталізм» — не більше, ніж колективна галюцинація хіпі, які законспірувалися в успіху. З усіма наслідками, що звідси випливають.