ПРО чи «контра»?

Гість «Свободи»  (www.radiosvoboda.ua): екс-прем’єр- міністр, екс-секретар РНБО Євген МАРЧУК.

— ПРО чи «контра»? Плани Польщі та Чехії розмістити на своїй території комплекси протиракетної оборони США зустріли різку реакцію Росії. Чи повинна Україна перейматися американськими радарами у Східній Європі? Захистять вони Україну чи, навпаки, зашкодять їй? І в якому контексті Україні слід розглядати цю проблему: захисту національних інтересів чи політичної перепалки між США й Росією? Пане Марчук, чи потрібно Українi перейматися розміщенням американських радарів у Східній Європі? У чому тут проблема для України?

— Проблема в тому, що Україні треба якнайскоріше визначатися: вона і далі буде у нейтральних водах чи вона буде реально рухатися до євроатлантичної безпеки. Такі випробування і такі ситуації в майбутньому можуть і далі повторюватися абсолютно з несподіваного боку для України. До того часу, допоки Україна буде тільки говорити про можливу в майбутньому євроатлантичну інтеграцію, до того часу ми завжди будемо потрапляти в лещата між двома крупними блоками і будемо в ситуації, на яку ми ніяк не можемо вплинути, — у нас немає такого ресурсу, щоб на неї вплинути.

З другого боку, наслідки для нас можуть бути негативними. Навіть не тільки в тому, що, як говорять фахівці, якщо ракети будуть збиватися гіпотетично, якщо вони будуть іти з Ірану до США, то вони будуть збиватися над територією України... Це вже такий, знаєте, фатально кінцевий варіант цієї проблеми. А є набагато ближчі для нас проблеми сьогодні, тому що...

— Які це проблеми?

— Перш за все, якщо Росія виконає свої заяви про те, що вона вийде із договору про ракети середньої та малої дальності й почне їх виробляти та розміщувати на своїх кордонах, а Білорусь є членом організації договору колективної безпеки, то може постати питання розміщення цих ракет у Білорусі, тобто це наші сусіди, а у відповідь, ясна річ, можна очікувати потім розміщення таких же самих ракет середньої та малої дальності в Європі, а все це буде з двох боків України. Це один бiк, суто вiйськово-технічний. Але інший — це вiйськово-політичний. Від нас невідворотно будуть чекати, можливо, не зараз, чи то Росія, чи то США, а яку позицію Україна сьогодні займає.

— Ви сказали, що визначатися... Євгене Кириловичу, а що ви, генерал армії Марчук, маєте на увазі — визначатися?

— Мова йде про євроатлантичну інтеграцію. Україна трохи забуксувала за останні 1,5 — 2 роки в реальних діях у напрямi євроатлантичної інтеграції. Головні документи і конкретні практичні кроки були зроблені ще до помаранчевої революції: Закон «Про основи національної безпеки» та інша нормативна база.

Зараз ситуація трохи відповзла назад. Це пов’язано з багатьма причинами, в тому числі й з тими, які йдуть від однієї з домінуючих політичних партій, Партії регіонів, яка і під час виборів, і зараз практично заявляла, що вона не є прихильником євроатлантичної інтеграції. Вона реально впливає сьогодні на громадську думку, на те, як нас сприймають наші можливі партнери з євроатлантичній інтеграції.

Простіше кажучи, вже не тільки ми запізнюємося, а й члени НАТО сьогодні з величезним сумнівом дивляться на Україну.

— Як би мала, на вашу думку, діяти Україна узгоджено, на чому може знайтися точка узгодження між Президентом України і прем’єр-міністром у цьому питанні на даному етапі?

— На даному етапі, гадаю, перш за все треба взагалі узгодити розуміння свого місця у світі й еволюції в зоні європейської та світової безпеки. От коли говорять, що нам робити, то я запитую: нам — це кому: Партії регіонів чи «Нашій Україні», в яких різне бачення еволюції України в системах європейської колективної безпеки? Тому, перш за все, треба в себе вдома вийти на єдину позицію щодо місця України в системі європейської безпеки.

— Пане Марчук, це можливо?

— Можливо. Тільки не треба чекати, поки припре ситуація вже так, що всім стане ясно, що далi виходу немає.