Про ліквідацію «решток ГУЛАГу»

Політолог, філософ, політконсультант... Вадима КАРАСЬОВА важко класифікувати. Журналісти люблять його за метафоричні, точні, ємкі, нетривіальні й подеколи парадоксальні думки. І навіть прощають перманентну участь у сумнівних політичних авантюрах. Він завжди завзято шукає нові політичні смисли. І завжди знаходить. Навіть у «гнилості й абсурдності всієї правоохоронної системи України».

— Вадиме Юрійовичу, очевидно, що головна політична подія цього літа — суди. На якийсь час, коли ще дозволяли прямі ефіри, судові процеси стали популярнішими за «мильні опери». Для України це прецедент. У нас ще ніколи не судили чиновників такого рівня. Влада сьогодні любить посилатися на досвід Ізраїлю та Південної Кореї, де судили президентів, на досвід Франції, де зараз під тиском прокуратури колишній президент Ширак, на низку інших прецедентів. Як ви вважаєте, чи доречні в цьому випадку такі порівняння?

— У принципі, Україні було б непогано пройти через такі судові процеси. Це був би непоганий прецедент, оскільки той-таки досвід Південної Кореї свідчить, що після судових процесів над корумпованим президентом країна робила істотний крок у бік зміцнення демократичних ініціатив. У бік зміцнення судової системи. Судова система після таких процесів вийшла на новий якісний рівень, стала справедливішою.

У влади був хороший шанс довести й показати, що в Україні є справедливе правосуддя. В Україні було багато реформ, але не було основної реформи, з якої слід було почати, — це ліквідація репресивної машини, що дісталася Україні в спадок від Радянського Союзу, — це прокуратура, міліція, в’язниці, СІЗО, каталажки й т.д. І, звісно, суди, які залишаються корумпованими, недоступними та несправедливими. Тепер можна сказати, що влада цей шанс безповоротно втратила. Ми бачимо, що справедливого суду немає. Українське суспільство в прямому ефірі побачило голу правду, що в країні немає справедливого суду. Немає правової держави.

— Щоправда, з прямим ефіром уже швиденько розправилися, й «голої правди» вже ніхто не бачить.

— Але все одно, всі все побачили. Такі судові процеси потрібні. Якби їх не було, їх треба було б вигадати. На жаль, тут політики виступають жертвами. Але ця жертовність не марна. Головне, що ця влада показала, що треба буде робити нинішній опозиції, коли вона прийде до влади. Не вигадувати собі якісь меседжі за допомогою заїжджих і автохтонних політтехнологів, а зайнятися ось цим — ліквідацією решток ГУЛагу. Тепер ті, хто не встиг і не схотів цього зробити, самі знаходяться в позі жертви.

— Юлія Володимирівна не завжди схожа на жертву. Було дуже багато коментарів з приводу її агресивної поведінки в суді. Але якщо ви звернули увагу, захист змінив тактику — два нові адвокати дуже впевнено, дуже спокійно й професійно ставлять суддю Кирєєва на місце. Без зайвої агресії. Щоправда, цього не бачать телеглядачі. (Розмова велася до того як Юлія Тимошенко відмовилася від своїх адвокатів Миколи Сірого та Олександра Плахотнюка. — Ред.)

— Це вже не важливо. Важливий той шматок процесу, який демонструвався в прямому ефірі. Інколи, щоб усвідомити завдання, потрібен шок, абсурд. Абсурд або шок створюють інше ментальне сприйняття. І створюють психологічні передумови для виявлення явища в усій опуклості його характеристик. Далі вже байдуже, як піде процес — голосно, тихо, спокійно чи неспокійно. Байдуже, що говоритиме Кирєєв, і як захищатимуть адвокати Юлію Тимошенко. Важливою була ось ця політична частина судового процесу, для того, щоб показати абсурдність ситуації. Абсурдність українського суду й українських суддів. Показати гнилість і абсурдність усієї правоохоронної системи. Зі всіма їхніми клітками. Їм треба було ще Тимошенко в клітку посадити, щоб повністю шокувати західних спостерігачів. Хоча вони й так були шоковані першим днем — спека, тиснява й т.д. Усе. Цього достатньо, щоб зрушити історію України в правильному напрямку.

— А ви впевнені, що історія зрушить у правильному напрямку?

— Авжеж. Ми ж бачимо, що суду немає. Країна не може жити без нормального суду. Не Тимошенко, а країна. Такого роду судові процеси, такого роду судді й прокурори, з такими звинуваченнями на адресу Тимошенко забезпечують колосальне зрушення у формуванні відчуття громадянської гідності в людей. Це поразка нинішньої влади, яка спромоглася так підготувати й так провести судовий процес. Ще раз повторю: якби не було цього процесу, його треба було б вигадати.

— Вам не здається, що владі було б вигідно, щоб Кирєєв таки взяв відведення, а натомість процес вела досвідченіша, компетентніша людина, яка б відповідала масштабу цієї резонансної справи.

— А ви такого ще знайдіть. Думаєте, досвідчений суддя пішов би на це заклання? Грати головну роль у театрі абсурду. Я не думаю. Тому й добирають таких суддів.

— Точніше, його обрав дуже «правильний» комп’ютер Печерського суду.

— Ви знаєте, у радянської людини особливі стосунки з технікою. Тому ми поки не Європа. У нас усе регламентовано, формалізовано, комп’ютеризовано, але все одно комп’ютер видає «потрібний» результат.

— Також побутує думка, що цим процесом хочуть одразу вбити двох зайців. По-перше, зняти Тимошенко з виборів, по-друге, використати «справу Тимошенко» як аргумент для зниження ціни на газ. Мовляв, на Путіна теж падає тінь.

— А яка може падати тінь на Путіна? Я не бачу тут жодних тіней. У чому провина Путіна? Що він забезпечив вигідний контракт для Російської Федерації? За великим рахунком, влада зробила все, щоб «тінь» Путіна зникла з цього процесу. Натомість створили новий політичний образ Юлії Тимошенко, котра проходить іще одні муки пекла, ще один етап своєї особистої та політичної жертовності для того, щоб відродитися в іншій політичній якості.

— За судовими перипетіями ми якось забули про суть справи. Тимошенко, можливо, й уклала невигідний договір. Але хіба можна за це судити? Хіба лише Тимошенко укладала невигідні договори?

— За політику не судять. Навіть якщо цей контракт не вигідний (що ще треба довести). Навіть якщо він помилковий. Навіть якщо Юлія Тимошенко підписувала цей контракт з розрахунком на президентську кампанію. Навіть якщо вона хотіла стати рятівником замерзаючої Європи... Проте це політика. Це не кримінал. За такі політичні помилки політик несе політичну відповідальність, але не кримінальну. І Юлія Тимошенко вже понесла відповідальність. Можливо, саме за 2009 рік Юлія Тимошенко не стала президентом.

Насправді цей суд оголює ментальне господарство цієї влади, яка на все дивиться крізь лінзи газу й газових контрактів. І це стосується не лише нинішньої влади, а й усієї еліти, яка в цьому газі, як у лайні, плаває вже двадцять років. Не можна все розглядати крізь призму газу й газових відносин. Не можна скласти збалансований бюджет через газові проблеми. Якщо щось заважає, то це обов’язково ціна на газ.