Про системотворчу роль «справи Ходорковського та Лебедєва»
Російський політичний простір переповнений потрясіннями. Найгостріше з них — справа юриста Сергія Магнітського, котрий став жертвою міліційного свавілля. Завдяки невеликому співтовариству журналістів, громадських організацій і просто небайдужих тема вбивства Магнітського протягом року не сходила зі шпальт і сайтів незначного, але дружного сегменту російської преси. Завдяки цим зусиллям на справу Магнітського звернув увагу Державний департамент США, результатом чого став горезвісний «список Магнітського» — перелік російських чиновників (загалом 60), яким заборонено в’їзд на територію Сполучених Штатів і чиї банківські рахунки в цій країні віднині будуть заморожені. А нещодавно в Росії заговорили й про можливе запровадження з боку Заходу санкцій проти чиновників у справі Ходорковського-Лебедєва. Тим часом, інтернет пістрявіє інформацією про те, що Медведєв складає у відповідь список нев’їздних на територію РФ американських чиновників. Ще один штрих до бекграунду — інформація про те, що Володимир Путін збирається знову зайняти свою попередню посаду. Ця новина викликала буквально апокаліптичну реакцію. «Повернення Путіна — це катастрофа», заявили в матеріалі для Vedomosti.ru голова й член правління Інституту сучасного розвитку Ігор Юргенс і Євген Гонтмахер.
На цьому тлі сталася подія, що цілком вписується в картину під назвою «продовження путінського десятиліття»: відомого російського в’язня совісті Платона Лебедєва не випустили. А ще під час засідання Вельського районного суду в Архангельській області родичам, друзям і журналістам здавалося, що суддя Микола Распопов піде назустріч колишньому підприємцеві, співзасновникові банку «Менатеп» і ухвалить для нього умовно-дострокове звільнення (УДЗ). Не ухвалив. Хоча в нього був би чудовий шанс, як пише російська преса, прийняти історичне рішення, звільнивши Лебедєва. Утім іще за день до судового засідання багато хто схилявся до того, що колишній бізнесмен залишиться під вартою.
На рішення суду не вплинули ні аргументи дружини Лебедєва Марії Чеплигіної, ні лист його старшої дочки, ні поручительство головного редактора «Новой газеты» Дмитра Муратова, який пообіцяв надати Платону Лебедєву місце економічного оглядача в газеті, ні поруки брата-близнюка Віктора Лебедєва. З цього погляду суд залишився непохитним. Але «вирішальну роль» зіграла характеристика на Лебедєва з виправної колонії, де він відбуває ув’язнення. Адміністрація ДВК-14 негативно відізвалася про в’язня, склавши цілий список порушень. До речі, врахували й ті, які Лебедєв уже давно погасив, що зайвий раз підтвердили його адвокати.
«Якщо говорити взагалі, то погана характеристика — це, звісно, негативний момент. Але ми невипадково почали по кісточках розбирати цю характеристику й з’ясували, що з 20 позицій 18 уже погашені й, згідно із законом, не мають юридичної сили, — цитує «Радіо свобода» адвоката Лебедєва Костянтина РІВКІНА. — Одне стягнення представник колонії сам визнав таким, що не відповідає Кримінально-виконавчому кодексу. І ще з одним нам належить розбиратися. Відбуваються таємничі історії — досвід Ходорковського й наш особистий досвід нам підказують, що означає поява цих стягнень перед початком процесу. Два роки чоловік поводився добре, в нього була майже ідеальна характеристика з Москви, в якій спеціальним рядком начальник московської колонії — я хотів би звернути увагу на це — зазначив, що з працівниками адміністрації Лебедєв був підкреслено ввічливим. Виходить, що, приїхавши до Вельська, він почав, даруйте, бити всіх по морді, лаятися матом і говорити всілякі нехороші слова, знаючи, що його адвокати подали на УДЗ. Станіславський сказав би — не вірю! Я теж у це не вірю».
А от голова фонду «Ефективна політика» Гліб Павловський у коментарі російській службі «Радіо свобода» вбачає в правопорушеннях, які «навісили» Лебедєву прагнення «тюремного начальства в цій справі не виявитися крайнім». За його словами, начальство «чудово розуміє, що питання Лебедєва — політичне. І тому, з одного боку, не хоче, щоб потім з нього спитали, а з другого боку, не знає, як поводитися. Тому в адміністрації колонії прикрилися в найпростіший спосіб — включили дурня».
До речі, в аналогічній ситуації опинився й суддя Микола Распопов. Він іще краще за начальство колонії розуміє, що справа навіть не політична, а це особиста помста. І абсолютно байдуже, що написали начальники колонії. Могли написати, що Лебедєв за колючим дротом перетворився на ангела небесного, що його всі люблять і поважають до нестями — все це не мало жодного значення. Те, що Лебедєва залишать там, де він є, поза всякими сумнівами. Ходорковський і він — особисті в’язні прем’єра Володимира Путіна. І зараз, коли з’ясовується, хто буде майбутнім президентом Росії, й чаша терезів дедалі частіше схиляється на користь Путіна, випустити Лебедєва було б просто самогубством для судді, принаймні професійним. Але навіть якщо б диво й сталося, й суддя прийняв би рішення про звільнення, Лебедєва все одно б не випустили. Знову заарештували б у залі суду, в крайньому випадку — в коридорі. Дивно, але досить серйозні люди в Росії цілком серйозно міркували, що суд не врахував того чи того. Суд узагалі аргументи сторін не цікавили, саме по собі засідання було цілковитою профанацією, свого роду правовим камуфляжем неправових рішень. Уся історія радянської влади сповнена таких прикладів. На жаль, і ми цього не уникнули. От тільки наша влада чомусь думає, що їй, як не дуже тверезому, море по коліна. На відміну від влади Росії, вона не має ресурсів, аби поводитися із Заходом як їй заманеться. Тому вимушена використовувати велику мімікрію, сподіваючись когось обдурити. Швидше за все, обдурить сама себе. І ще одна обставина. Наша влада не єдина й шикуватися в шеренги не надто квапиться. Варто найголовнішим зараз трохи посковзнутися, і спрацює ефект доміно. Дуже багато людей потім політичних кісток не зберуть. Отже, зауваженнями із Заходу нехтувати не варто, хоча б у цілях особистої політичної безпеки.
Справа Ходорковського й Лебедєва має значення й для України. Питання політичного мотивування процесів у справах Юрія Луценка та Юлії Тимошенко стає дуже складним для нинішньої влади. Проте українська влада не може поводитися так, як російська.
Посол США в Україні в 1998—2000 роках Стівен Пайфер у статті в Kyiv Post зазначає: «Судовий процес Тимошенко, що досі триває, перетворився на фарс. Хтось, звісно, може поставити собі питання про доцільність і обставини, за яких вона підписувала з прем’єр-міністром Росії Володимиром Путіним газові угоди 2009 року, але це навряд чи вплине на результати розгляду кримінальної справи». Пайфер також зазначає, що «дехто просить застосувати санкції щодо ненадання віз українським чиновникам. Удаватися до таких заходів — поки передчасно, але те, що це є предметом обговорення, має занепокоїти Януковича. Адже такі ідеї ставатимуть дедалі популярнішими, якщо ситуація в Україні не стабілізується». До того ж. Уявімо картинку. Путін повертається в кабінет президента і з новим запалом береться за послаблену скандалами – і ту, що підмочила репутацію (вчергове) на Заході, – Україну. І тут ми можемо повторити риторичне запитання, яке «День» поставив іще півроку тому: «Хто захистить Віктора Януковича?». Чи здатна українська влада зупинитися «на останньому рубежі»? Змінити згубний «вектор руху»?
Відмова суду надати Платону Лебедєву УДЗ і ймовірне повторне запровадження санкцій проти чиновників спеціально для «Дня» коментує голова програми «Суспільство та регіональна політика» Московського центру Карнегі Микола ПЕТРОВ.
— Який сенс продовжувати тримати Лебедєва й Ходорковського в ув’язненні?
— Це може бути очевидним для їхніх прибічників і для тих, хто стежить уважно за цією справою. Велика частина росіян за соціологічними опитуваннями до таких не належить. А для Путіна й політичної еліти це зовсім не є очевидним. На мій погляд, ситуація могла б бути іншою, якби Лебедєв й Ходорковський публічно покаялися у вчинених злочинах. Наразі цього немає, тому, з погляду Путіна, їх краще тримати там, де вони зараз перебувають для забезпечення порядку і для «довідки».
— Нещодавно президент Медведєв заявив, що не бачить особливих проблем, якщо Лебедєв й Ходорковський опиняться на волі. Хто є головною причиною того, що вони перебувають за гратами?
— Зрозуміло, що й сама справа Ходорковського — певний важливий прецедент залякування й демонстрації того, хто головний і за якими правилами треба вести гру. Оскільки це гра Путіна, то природно, що він і вирішує всі важливі питання в цій справі. Роль Медведєва, як і в деяких інших випадках, полягає в тому, щоб виглядати добрим слідчим чи поліпшувати якимось чином імідж російської влади. Я б не перебільшував розбіжності між ним і Путіним, тим більше в цій сфері.
— Чи не є відмова надати Лебедєву умовно-дострокове звільнення сигналом про те, що Медведєв не йде на другий термін? А Путін тримає його та Ходорковського як «особистих» в’язнів?
— Демонстрацією того, що Медведєв не йде на другий термін, є відсутність заяв з його боку про те, що він іде. Що ж до особистого чинника, я б не переоцінював роль особистих стосунків між Путіним і Ходорковським. Подивіться, 1999 року ставлення Путіна до Лужкова як до політичного противника, який використовував найрізноманітніші методи в боротьбі за владу, було негативним. Проте це не заважало Путіну тримати Лужкова як мера Москви. Лише за 10 років Лужков пішов, і то вже під час президентства Медведєва. Справа Ходорковського відіграє системотворчу роль, бо це демонстрація й нагадування олігархам про те, що влада їх зробила олігархами і вони зобов’язані її слухатися. Це важливий елемент політичної системи, а не просто психологічні взаємини між двома людьми.
— На сайті Snob.ru з’явилася колонка «Пора складати список Ходорковського-Лебедєва» подібно до «Списку Магнітського», який передбачає санкції Заходу до російських урядовців.
— У нинішній ситуації небезпека такого розвитку подій не настільки велика для російських урядовців. Тим паче, що в Заходу, як і в будь-якого гравця, є власні інтереси, і уявляти собі, що він скрізь і завжди домагатиметься правди, завдаючи шкоди власним інтересам, було б трохи наївно. У цьому сенсі Росія, яка потрібна Заходові як партнер у цілій низці проектів, може бути спокійною, бо взаємини політиків більше будуються в прагматичному ключі, ніж у правозахисному. Небезпек, про які ви говорите, я гадаю, у справі Ходорковського істотно менше, аніж у справі Магнітського. Інша річ, що є економічні небезпеки, якщо Європейський суд приймає ухвалу про великі порушення, допущені під час першого й другого судів над Ходорковським. Щоб пом’якшити ці ризики, російська влада залучає дуже великих західних гравців до «Роснефти», щоб не виникала проблема незаконності придбання «Роснефтью» активів, які належали ЮКОСові.
— Нещодавно з’явилася інформація, що російський бізнесмен Полонський викупив права на пісню Віктора Цоя «Перемен». Це сприймають як певний символ того, що на зміни в російському суспільстві чекати не випадає і наступний президентський термін дістанеться Путіну.
— Я гадаю, що, швидше за все, наступним президентом буде Путін і модель політичного та економічного розвитку вже обрано, незалежно від того, хто очолить Росію. Ми побачимо продовження тієї моделі перерозподілу, яка працює зараз. На мій погляд, такої стабільності й застою не варто чекати — країна вступає до періоду серйозних змін. Путінізм, як політична система, яка «будувалася» й існувала протягом останніх 10 років, завершується. Незалежно від того, чи буде Путін наступним президентом, чи ні, система виглядатиме інакше — не через те, що якийсь добрий «цар» почне робити модернізацію, а через те, що ця система стикається з серйозними викликами. Щоб бути адекватною цим викликам, система має змінюватися, політичної модернізації не уникнути. Є лише вибір між політичною модернізацією ініційованою і такою, яку провадить сама система. Тоді вона ускладнюватиметься, уноситиме елементи політичної конкуренції, федералізму і так далі. А якщо система неспроможна на це, то вона просто втратить можливість керувати Росією, і їй на зміну прийде інша. У будь-якому разі, серйозних політичних змін за рік-два після президентських виборів 2012 року не уникнути.
