Про «веселе» і сумне
Розпочався ранок 6 червня з ігнорування Президентом кількох десятків українських журналістів, які приїхали під його резиденцію в Межигір’я, аби нагадати Вікторові Януковичу про одну з не виконаних ним обіцянок. Усі ЗМІ країни облетіла картинка, на якій прес-секретар глави держави Дарка Чепак намагається задобрити журналістів квітами й тортом... А завершився цьогорічний День журналіста «Свободою слова» з Андрієм Куликовим на ICTV, яка стала черговим етапом кампанії з «відбілювання» Леоніда Кучми.
Додаткових, вельми симптоматичних для української журналістики, барв обом цим подіям додає одне фото, яке журналіст «УП» Сергій Лещенко розмістив на своєму блозі. На цій світлині, яку було зроблено рік тому, учасники руху «Стоп цензура!» Дарка Чепак та Андрій Куликов роздають спецвипуск газети-антиутопії про початок авторитаризму в Україні...
Щоправда, цього ж дня, 6 червня, на каналі ТВі відбувся справді безпрецедентний для українського ефіру чотиригодинний телемарафон «Повний доступ», присвячений ситуації зі свободою слова в Україні. Тут варто віддати належне і тим, хто його ініціював та провів на волонтерських, між іншим, засадах, і каналу ТВі, який надав свій ефірний час для неформатної, так би мовити, дискусії. Важливо, що в ефір потрапили маловідомі нашому телеглядачеві журналісти і громадські діячі (вже згадуваний журналіст Сергій Лещенко, координатор громадської кампанії «Новий громадянин» Світлана Заліщук, журналіст «СТБ» Сергій Андрушко...), що в студії говорили про механізми незаконного відчуження державного майна та проблеми відносин «власник — ЗМІ — редакція», цінно, що до розмови долучили російських колег Матвєя Ганапольського та Леоніда Парфьонова.
Але...
Колеги постійно (і, зрештою, справедливо!) наполягали на ролі громадян у тому, є свобода слова в країні чи ні. Але якось дуже сором’язливо згадували про роль у цьому самих журналістів. Очевидним це було, зокрема, під час спілкування ведучих зі згаданими російськими журналістами, до яких спрямовували трохи наївні запитання в дусі: а що б ви робили на нашому місці? Натомість, коли чеський журналіст, нині речник представництва ЄС в Україні, намагався встановити в розмові вищу планку, порівнюючи комуністичні травми Чехії та України, заговоривши про проблеми української журналістики як про проблеми посткомуністичного суспільства, Мустафа його увірвав і запропонував... «поговорити про щось веселе». Наприклад, про те, чи був президент у своїй резиденції зранку 6 червня, а якщо ні, то що там робила Дарка Чепак. Звісно, це питання також має право бути озвученим, але поруч із питаннями принциповими. Наприклад: на яку країну працюють українські журналісти? Або, принаймні, із якою країною вони мають справу? Якими є глибинні причини тих процесів, які сьогодні тут відбуваються і чому, зрештою, відбувається те, що відбувається? Багато хто із журналістів на ці «невеселі» питання собі ще не відповів. Що вже казати про російських журналістів, які цього разу всіляко намагалися відбитися від спроб українських колег записати їх у порадники та гуру. Досить промовистою, між іншим, була фраза Леоніда Парфьонова про те, що здатність російських журналістів прокоментувати українську ситуацію вичерпується «знизуванням плечима» — невеличка деталь, що насправді має далекосяжні наслідки для нашої країни, і в тому числі для журналістики. Ось де «весела» розмова мала б розпочатися!
На жаль, вийти на широкий контекст марафону «Вільний доступ» не вдалося. Утім, ми вдячні колегам за їх ініціативу, адже подібні дискусії потрібні суспільству. Особливо на фоні таких «дискусій», що того ж понеділкового вечора розгорталася в «Свободі слова» на каналі ICTV. Ми вже були свідками звернення культурних діячів на підтримку Леоніда Кучми, заяв на кшталт «Пожалійте літнього Кучму!», демонстрації уривку з документального фільму російського кінорежисера Андрія Кончаловського «Битва за Украину» (також, між іншим, на ICTV), де висувається версія про американський слід у справі про плівки Мельниченка та справі Гонгадзе тощо. Останній ефір «Свободи слова» можна також записати до цього ряду. Серед гостей програми були й герої стрічки Кончаловського, а акценти були розставлені так, аби уникнути основних, ключових питань, аби звинуватити в усьому, за влучним висловом журналіста Олександра Ільченка, «хлопчика, який підглядав у шпарину» (див. коментарі нижче). Чи не всі герої ток-шоу (пан Фельштінський на прямому включенні із Бостону, Ганна Герман, Юрій Кармазін, Ігор Смешко) спрацювали на те, аби дискредитувати основного свідка у порушеній справі проти Кучми — Миколу Мельниченка. Звісно, це не та фігура, яка може викликати екзальтований захват патріотів, але абсолютно зрозуміло, що, з іншого боку, те, що Мельниченко почув і записав у «першому» кабінеті (а плівки визнані аутентичними і долучені до справи як доказ), свідчать про значно монструозніші вчинки та явища з боку того, за ким був закріплений цей кабінет, аніж «державна зрада» з боку Мельниченка.
Цього вечора ніхто не говорив про те, що десять з двадцяти років незалежності України державою керував Кучма (не враховуючи його прем’єрства на початку 90-х). Навіть після першого терміну, коли тодішній президент показав свій рівень і моральні якості, 1999 року українці знову обрали Кучму. Щоправда, не без «допомоги» всіх можливих брудних технологій. Якби Кучма вирізнявся моральними якостями, тоді ще можна було б наголошувати на зраді якогось охоронця. Але саме за правління президента Кучми, а не Миколи Мельниченка, була створена корупційна система, яка «проїла» всі, без винятку, галузі суспільного життя, яка благословляє цензуру та розправу з політичними опонентами. І в цьому ми живимо й досі.
Міркуваннями відносно ефіру «Свободи слова» у День журналістики діляться експерти «Дня» та учасники програми.
Олександр ІЛЬЧЕНКО, журналіст газети «Сегодня», учасник ефіру «Свободи слова» на ICTV від 6 червня 2011 року:
— Вважаю, що, по-перше, в програмі бракувало деяких персонажів, які могли б дати прямо відповісти на якісь питання, зокрема, Мельниченка. Я запитав під час перерви, чому його немає. Мені пояснили, що запрошення його розцінювалося б як тиск на слідство чи суд, хоча слідства, і тим більше суду, зараз якраз і немає... Взагалі мені здається, що то була трохи гра в одні ворота і підміна понять: проблеми, зокрема, пов’язані з Мельниченком, випиналися, натомість суттєві нюанси, пов’язані з тим, що коїлося в кабінеті №1 в Адміністрації Президента, чомусь відходили на задній план. У мене навіть виникла така, можливо, не дуже коректна, аналогія. Якщо син підглядає у шпаринку, чим займається його батько-педофіл, то треба ж якось розставляти акценти з розумом, а не сварити сина за погану поведінку. А тут те, що «батько» не кращим чином поводиться, залишається ніби поза увагою.
Розмова в програмі точилася довкола того, чи треба поновлювати кримінальну справу проти Мельниченка. Для паралелі: справу, відносно загибелі В’ячеслава Чорновола, поновлювали, якщо я не помиляюся, чотири чи п’ять разів. Пройшло більше 12 років, і що ми знаємо? Нічого, окрім того, що справу постійно футболять. Ну, поновлять справу проти Мельниченка — й що з того? Це таке окозамилювання, імітація бурхливої діяльності на догоду певним політичним намірам чи пориванням. Сам Микола не боїться поновлення кримінальної справи. А якщо він не боїться, значить, може дати відповіді на гострі питання. Але, в той же час, його не пускають в ефір, і він мені теж про це казав. Мовляв, якщо йому дадуть час у прямому ефірі, то відповість на всі запитання, в тому числі на найбрутальніші звинувачення в тому, що він — зрадник. Але ж йому не дають ефір. Це його слова: «Я не є адвокатом Мельниченка, я з ним дітей не хрестив, і не буду».
Олексій ПОДОЛЬСЬКИЙ, журналіст, громадський діяч:
— Якщо Кучма звинувачує Мельниченка в державній зраді; в тому, що він видав державну таємницю, виходить, він сам визнає автентичність плівок. Раніше, коли було порушено справу проти Мельниченка, вони навмисно уникали питання про державну таємницю, казали, що плівки фальшиві, що це підробка, фальсифікація доказів. Тому справу проти Мельниченка було порушено за наклепи на президента та вищих державних посадових осіб. Сьогодні ж — навпаки: вони кажуть, що Мельниченка треба притягнути до кримінальної відповідальності, а це означає — все, що сказано на плівках, правда. І вони це визнають. Я не фахівець з питань державних таємниць, хай це з’ясовують правоохоронні органи. Але якщо порушувати кримінальну справу проти Мельниченка, тоді треба порушити кримінальні справи по численних злочинах, які зафіксовані на плівках. Якщо Кучма хоче, щоб Мельниченко сів на лаву підсудних, хай сам відповідає за свої злочини.
Вся ця кампанія з відбілення Кучми, яка робиться за гроші Пінчука, — це методи маніпуляції свідомістю людей. Я, наприклад, з цими речами зіткнувся ще за часів президента Кучми, коли давав інтерв’ю російському НТВ. Я з довірою ставився до тих журналістів, але в результаті зіткнувся з тим, що НТВ показало телевізійний сюжет, де я вітаюся, називаю своє прізвище, потім звук зникає, і в цей час звучить текст за кадром, який говорить те, що я в житті не говорив. Сьогодні також застосовуються такі технології. З продюсерського центру Кончаловського до мене зверталися, хотіли зустрітися. Але я не довіряю цій компанії, тому відмовився мати з ними справу. Я не довіряю їхнім методам створення документальних кадрів. Адже могло цілком так статися, що поставлять мою картинку, а коментувати будуть на свій розсуд. Цей фільм (Кончаловського. — Авт.) абсолютно тенденційний, там немає фактів. Він побудований на поведінці Мельниченка, але, розумієте, поведінка Мельниченка ніякого стосунку до справи не має. Я не хочу давати оцінку його вчинку — чи мав він намір торгувати плівками, чи ні. Поведінка Мельниченка — це поведінка Мельниченка, а поведінка Кучми — це поведінка Кучми. Всі ці речі, які сьогодні роблять Кучма, Пінчук і компанія, називаються — напустити туману.
Їм дуже заважає факт скоєння злочину проти мене. Всі зациклилися на Гонгадзе, але що тоді було з Подольським? Після мого побиття я написав заяву в міліцію (ще був живий Гонгадзе), де вказав замовниками злочину проти мене Кучму і Кравченка. В цей же час (червень — серпень 2000 року) почалося зовнішнє спостереження за Гонгадзе. Всі ці речі доповідалися Кучмі, й вони є на плівках. До чого тут Мороз і Марчук? Хто не порушував справу по факту вивезення і побиття Подольського? Мороз і Марчук чи генеральний прокурор Потебенько? Гонгадзе звертався до Потебенька, а той йому говорив, що ніякого спостереження немає. Справу за фактом мого побиття завели тільки, коли зник Гонгадзе. Про свій випадок я навіть розповідав Одаричу, а він у свою чергу — Гонгадзе. Гонгадзе це збентежило, саме тому він і звернувся до Потебенька. Але результату не було. Чому вони про це не говорять? Тому що це їхня манера поведінки, манера захисту, легше ж сказати, що все це інспірувалося Марчуком. Справжні факти вони просто замовчують.
А які спецслужби зорганізували смерть Кравченка? Мотиви вбивства Гонгадзе і Кравченка однакові, тому що обидва вони, по суті, заважали Кучмі. Коли до влади прийшов Ющенко, Кучма отримав від нього гарантії, тому й вбили Кравченка. Знову ж таки, до чого тут Марчук з Морозом? Наведу факти. На пістолеті (від якого помер Кравченко) були три сліди закривавлених пальців, які не ідентифікуються з Кравченком. На правій же руці Кравченка жодного сліду крові немає. А вони роблять висновок, що він стріляв правою рукою. Як можна чистою рукою залишити сліди крові на пістолеті? Далі. Вельветова куртка. Люди, які все життя пропрацювали слідчими, можуть сказати, що вельвет найкраще зберігає порохові гази. Чому не проводилися експертизи куртки Кравченка? Тому що він сам не стріляв, адже на рукавах куртки немає порохових газів. Питання наступне: як під одежу потрапила записка, на якій кров? Як він міг після пострілу в себе засунути її туди? Хто тут винний — Марчук, Мороз, а може, Пінчук? Я хочу запитати в авторів численних програм з відбілення Кучми — кому вигідні такі фальсифікації?
Ясна річ, фальсифікації вигідні тим, хто бажає уникнути відповідальності. Тимчасом, логічна та переконлива аргументація Олександра Мороза щодо відповідальності Кучми як глави держави за створену ним систему, не зустріла розуміння з боку журналістів та «експертів», які брали участь у дискусії на ICTV.
