«Про який розкол йдеться, ми тільки об’єдналися!»

Україна, мабуть, ніколи не бачила такої кількості людей, які не з примусу, не за окрему плату, а з доброї волі зібралися відстоювати свою правду. Народ уперше відчув можливість впливати на реальну політику. Народ уперше відчув силу в своїй згуртованості. Всі утопічні передвиборні прогнози про те, що жодному політику не вдасться змусити громадян вийти на вулицю, всі іронічні зауваження, що учасників мітингу розжене якщо не міліція, то холодна погода, не спрацювали. Народ вийшов і готовий вистояти. Для багатьох розуміння мітингового успіху полягає в президентстві «свого» кандидата, багато хто просто ратує за верховенство права, справедливості, прозорості та чесності. «Голос вулиці» — це виховання українських політикiв. Він не обмежується емоційними вигуками «Геть!» або «Ганьба!», він доповнений спрямованим у майбутнє та сповненим почуттям єдності — «Ми разом, нас багато, і нас не подолати!». «День» провів опитування безпосередніх жителів наметового містечка. Учасникам нинішніх акцій поставили запитання: що вас примусило взяти участь у протестах; якою ви вбачаєте Україну через десять років; чи відповідає дійсності заява про розкол України?

Анатолій ЧИННИК , 21 рік, Хмельниччина, будівельник:

— Мене ніхто не примушував вийти на Майдан. Я упевнений, якщо ми досягнемо своєї мети, то в Україні все зміниться на краще. Як ви бачите, в це вірю не лише я, а мільйони людей. Сьогодні українці більш згуртовані. За 13 років незалежності народ набрався досвіду й усвідомив, що може вирішувати своє майбутнє. Ми вирішили вийти разом, незалежно від того, хто й де живе, в якій області, в селі чи місті. Усі ми — українці. Я упевнений, що народ заживе краще, економіка країни працюватиме з більшою віддачею, кількість безробітних скоротиться, заробітна платня дозволить кожному почувати себе упевненіше. Я не боюсь розчарування в жодному разі.

Проблема розколу в Україні за великим рахунком надумана. Я спілкувався з представниками східних областей під час нинішніх акцій і можу запевнити, що жодних суперечок у нас не виникало з того приводу, звідки хто приїхав. Ми завжди зможемо знайти спільну мову. Поділяти Україну на Західну й Східну не можна. Подивіться, якщо я стану пліч-о-пліч із прибічниками Віктора Януковича, які носять блакитну символіку, й притулю до плечей цих людей свою оранжеву стрічку, то ми отримаємо колір нашого прапора. А це що означає? Ми єдині, неподільні.

Надія ДАВИДЯК , 18 років, м. Моршин, студентка:

— Я приїхала сюди зі Львова, де навчаюся, аби підтримати своїх друзів, нашу спільну перемогу. Мені дуже подобається, як ставляться до приїжджих кияни. Вони нам постійно допомагають — і їжею, й одягом, і медикаментами. Надзвичайно приємно, що серед учасників акції дуже багато молоді. Молодих людей, вочевидь, змусила вийти на вулицю ситуація, що склалася. Молодь нарешті зрозуміла, що їй ще довго жити в цій країні та працювати на її майбутнє, а тому варто проявляти вже сьогодні ініціативу, аби завтра було не запізно. Упевнена, що молодь завжди була свідомою, однак сьогодні їх змусила діяти нечесність влади. Просто більше не стало сил для терпіння. Люди зрозуміли, що більше не можна жити в умовах непрозорих дій органів влади. Народ зміг вийти та сказати своє слово: нам це не подобається!

Розмови про розкол в Україні — брехня, яка поширювалася задля того, аби люди почували себе розрізненими. Вийшло навпаки. Ми всі — разом.

Ян МАЛИНІВСЬКИЙ , 19 років, Житомир, студент:

— Я вирішив приїхати до Києва саме того дня, коли Центральна виборча комісія оголосила результати виборів. Саме в той день стався своєрідний перелом, відбувся внутрішній протест проти беззаконня в країні. Знаю, що саме оголошення результатів ЦВК найбільше вразило й обурило багатьох учасників сьогоднішніх акцій. І молоді, і старші люди вийшли на вулиці, аби заявити вголос про свою незгоду з тим, що роблять чиновники. Можна говорити про свого роду зрілість українців, які зрозуміли, що покірливість провокує наших можновладців до того, щоб просто ігнорувати інтереси власного народу.

Жодного розколу в Україні не буде. Це все балачки на тлі політичної боротьби. Саме сьогоднішні акції показали, що наша сила в згуртованості. Невже в східних областях не розуміють, навіщо їх закликають до від’єднання? Усе це робиться лише для того, щоб пересварити увесь народ і тим самим дозволити владі не відповідати перед законом. Я зовсім не виступаю проти тих, хто голосував за Віктора Януковича. Я розумію, що вони були введені в оману своїми місцевими політиками й журналістами. Побувавши в Києві та почувши аргументи протилежної сторони, вони, напевно, змінять свою думку.

...Якою я бачу Україну? Недавно бачив одну телепередачу, коли бабуся, не маючи коштів, рахувала копійку до копійки, аби купити четвертинку хліба. Я впевнений: такого в майбутній Україні не може бути. Я бачу її заможною європейською країною, за яку мені та всім нам не буде соромно.

Олександр ЯВОРСЬКИЙ , 38 років, Хмельницька обл., будівельник:

— До Києва мене змусила приїхати неправдивість нашої влади. Я приїхав без будь-якого примусу чи заохочень. Просто набрид бандитизм, корупція в країні. Хочеться справжніх змін, а не того, щоб усе залишалося так, як і є. Я був у Польщі десять років тому. Я пам’ятаю, наскільки сильною була їхня самосвідомість. За короткий час вони зуміли зробити суттєвий ривок до кращого життя. Зараз це ж саме — відродження самосвідомості — ми можемо спостерігати в Україні. У мене п’ятеро синів. Заради їхнього майбутнього я й вирішив взяти участь у мітингу. І не важливо, скільки доведеться тут стояти. Багато моїх колег, друзів не змогли приїхати до Києва, однак душею вони з нами.

А розколу ніякого немає. Днями я зустрів двох хлопців, які приїхали з Криму на підтримку Віктора Януковича. Їм заплатили по двісті гривень. А що ще потрібно студентам — гроші, поїздка до столиці... Увесь же час вони провели разом із нами, в наметовому містечку. Ось вам і увесь розкол. Ніхто нас не поділить. Це політики можуть щось не поділити між собою, а народ єдиний, у нього єдині інтереси. Усе залежить від окремої людини. Якщо я приїду до Криму з відритою душею й шукатиму собі друга, то я собі його знайду. Якщо шукатиму ворога, то знайду ворога. Нікому не вдасться поділити українців.

Вікторія СВЄТЛАКОВА , 18 років, м. Ромни (Сумська обл.), студентка:

— Не хочу жити в країні з президентом, який насправді не переміг. Не хочу, щоб і надалі обманювали український народ. Українці завжди жили надією. Від дня до дня, від виборів до виборів люди сподівалися, що от-от усе зміниться, ще трохи потерпимо, а потім заживемо краще. Цього разу усі піднялися проти несправедливості. Багатьом просто надавали неправдиву інформацію. Це відбувається й зараз. Багато людей думає, що нам заплатили гроші, аби ми сиділи в наметовому містечку. Але все це неправда. Ми приїхали до Києва за власні гроші, добровільно, без жодного примусу чи задля якоїсь вигоди.

Досі вважалося, що молодь досить неактивна в політичному плані. Молоді люди довели, що це також не відповідає дійсності. Саме сумські студенти виступили проти об’єднання вузів улітку цього року. Я також брала участь у акції «Студентський спротив» проти об’єднання кількох навчальних закладів в один — Сумський національний університет і проти корупції у вищих навчальних закладах області. Це, гадаю, стало першим поштовхом для молоді. Саме тому я зараз тут, як і багато інших сумських студентів.

Розколу в Україні немає. Про нього говорять ті, кому це вигідно. Це, можливо, представники влади. Можливо, оточення Віктора Януковича. Подивіться, в наметовому містечку представлені всі регіоні — від Сходу до Заходу, від Півночі до Півдня. Ми дуже вдячні Віктору Ющенку, що він нас здружив. З’явилося усвідомлення того, що ми народ, який має право вирішувати своє майбутнє й не дозволяти це робити комусь замість нього.

Микола СІЧКАР , 20 років, м.Гайворон (Кіровоградська обл.), робітник:

— Я хочу жити в країні, де люди можуть заявляти про свою волю, де до народних побажань прислухається влада. Мені, як і всім, хто вийшов на вулиці Києва, не підходить влада, яка намагається ввести в оману свій народ. Ми піднялися з колін і більше на них не станемо. Розколу в Україні не буде. Люди просто дізнаються нарешті правду. Поки що є розкол лише на тих, кому увесь час говорили неправду, і на тих, хто мав можливість отримувати правдиву інформацію. Розколом лякає місцева влада, однак це не означає, що цієї думки дотримується й народ. Звичайно, народ можуть переконати в чомусь. Однак за це нестимуть відповідальність у першу чергу політики, які робили заклики, що можуть призвести до справжнього розколу.

В’ячеслав СИВЧИК , керівник Білоруського союзу опору:

— Те голосування, що відбулося в Україні у східних областях, дуже нагадує Білорусь. Ми ж хочемо, щоб Україна була демократичною, вільною країною. Наша делегація — це тільки крапля у величезному українському морі. Але ми робимо все, що від нас залежить, щоб розповісти українцям про реальну ситуацію у Білорусі. Тому, що московська пропаганда зробила з лукашенківського режиму щось пристойне. Ми розповідаємо, що таке друга державна російська мова. У нашій практиці це знищення білоруської мови. Якщо в Україні демократія і народ переможуть, то, я гадаю, що через два роки і Білорусь повернеться до Європи — на те місце, де вона географічно знаходиться. Адже рейтинг Лукашенка для авторитарного режиму дуже низький. Найбільша проблема для нас — це те, що більшість людей знають, що вони думають, але не знають, що їх абсолютна більшість. І якби нам вдалося донести до людей, що вони — сила, білоруси б піднялися. Звичайно, у нас ситуація в інформаційному плані значно гірша, ніж в Україні. І сьогодні мої земляки інформацію про Україну отримують з московських каналів. Але якщо тут переможе демократія, у нас вистачить сил і ресурсів проінформувати про це свій народ. Це буде сигналом для білорусів, що прийшла їхня черга.

Андрій ДЕЛІСАНДРУ , 26 років, Львів. Повернувся з-за кордону, розраховує влаштуватися за спеціальністю психолога:

— Я побачив, що наша нація не аполітична. Просто є певна межа, яку переступати не можна. Але її переступили ще місяців чотири тому, коли розпочалася активна передвиборна кампанія. І що йде вона насамперед від провладного кандидата. Дивлячись одні й ті ж новини на різних каналах з абсолютно однаковим «зарядом», люди, нарешті, зрозуміли, де знаходиться межа правди, за якою розпочинається брехня. І вони чекали цього поштовху, цієї акції. Я сподівався, що влада дещо розумніша, але виходить, що вони самі собі викопали яму, з якої сьогодні вибратися дуже складно. Гадаю, з боку влади того, що зараз відбувається в Україні, можна було уникнути, але їм не зрозуміти, що у світі існує ще і практика легітимної її передачі. Я сам зі Львова, 10 років вчився у Польщі, потім ще поїздив світом, останнім часом жив в Америці, але спеціально купив квиток перед виборами у першому турі, щоб як і в інших, у мене була можливість відстоювати свій голос. Я постійно обговорюю ситуацію в Україні з друзями. З американцями зараз менше (тут немає інтернету, як бачите), а з поляками постійно підтримуємо зв’язок за допомогою sms. Вони дуже стурбовані, особливо це було видно у перші дні акції. Хвилювалися за мене, просили не особливо «встрявати» в конфлікт. Адже до них надходила інформація, що владою мобілізується ОМОН, російський насамперед. Стурбованість була, але зі свого боку вони також брали участь у мітингах підтримки демократії в Україні, ходили з оранжевими пов’язками. Щодо гіпотетичного розколу України, гадаю, що це був спланований владою сценарій з двома «перспективами». Перший — щоб вплинути на Ющенка, щоб довести, що не тільки він може об’єднати сьогодні людей. А ще я думаю, що вони цим сепаратизмом спробують протягнути політичну реформу і зберегти свій вплив у владі у будь-якому випадку. Теоретично розкол України можливий, але чисто практично — сумнівно. Ним можна досягти тільки своєрідної економічної завіси від Заходу.