Пропорцiї iз ризиком полiвiння
У четвер Верховна Рада України ухвалила закон про вибори народних депутатів України, який передбачає, що вибори в парламент будуть проходити за пропорційною системою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. За прийняття закону загалом проголосували 254 народних депутати. Не взяли участі в голосуванні групи «Трудова Україна», «Відродження регіонів», «Солідарність» та фракція СДПУ(о).
В ухваленому законі не вказується кількість народних депутатів, але робиться посилання на Конституцію, якою визначений кількісний склад Верховної Ради (зараз — 450 мандатів). Суб’єктами висунення кандидатів в депутати визначені лише політичні партії та їх блоки. Згідно із законом, передбачений 4%-ний бар’єр для отримання депутатських мандатів.
Для участі у виборах партія або блок партій повинні зібрати 500 тис. підписів виборців (згідно з чинним законом — 1 млн.).
Фінансування виборчої кампанії може здійснюватися за рахунок держбюджету і виборчих фондів партій або їх блоків, які обмежуються сумою 150 тис. неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян (близько 2,5 млн. грн.). При цьому передбачена можливість зняття партії або блоку з реєстрації за використання у виборчій кампанії коштів iз інших джерел, ніж з передвиборного фонду. Законом також установлюються норми про однакові можливості по використанню партіями і блоками матеріальних ресурсів, норми про однакові умови доступу політичних партій і блоків до ЗМІ.
Про плюси і мінуси пропорційної системи поки що можна лише догадуватися. Наслідки набуття чинності новим законом про вибори для структурування українського суспільства і влади, а також розвитку вітчизняної багатопартійності — в коментарях експертів.
Валерій ХМЕЛЬКО, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології:
— Я думаю, що із прийняттям Закону про вибори на пропорційній основі процес структурування політичної системи суспільства, політичних організацій буде прискорено. Однак, звичайно, він відбуватиметься на межі балансу різних політичних сил, який має певну ймовірність зриву в ситуацію полівіння нашого парламенту. Це та вірогідна ціна, яку ми можемо заплатити за прискорення вищезгаданого процесу, хоч саме прискорення, безумовно, необхідне. Дуже надовго затягнувся в нас кашоподібний стан політичної системи.
Згодом, після проходження через декілька періодів парламентських виборів, наша надзвичайна багатопартійність мимоволі прийде в стан «кількапартійності», тобто в ситуацію, ближчу до тієї, яка є в парламентах Європи. Відсікання маловпливових партій через існування певного бар’єра обов’язково даватиме об’єднання ідеологічно близьких і лише амбіційно розділених політично організацій. Це спричинить формування реальних партій, яких багато бути не може, тому що кiлькостi істотно відмінних один від одного шляхів розв’язання тих проблем, які стоять перед суспільством, реально немає — вона є тільки в умах не пов’язаних між собою індивідів. У нас було 450 мажоритарних округів, і погодити 450 різних поглядів у парламенті було надзвичайно складно. Коли звузилося коло і половина депутатів обиралася на партійній основі, процес узгодження різних точок зору, їх приведення в системний вигляд здійснювався на етапі до входження цих політиків у парламент. Таким чином, ступінь хаосу, невпорядкованості в парламенті знижується. І головне, ще на передвиборному етапі відбувається орієнтація тих зародків громадянського суспільства, які в нас є, на те, що пропонують різні партії. Я маю на увазі передусім ті елементи громадянського суспільства, які являють собою комерційні структури: від невеликого бізнесу — до великого. Адже вони значною мірою, судячи з європейської, північноамериканської історії, визначають, які партії зростатимуть і матимуть ресурси для своєї діяльності, а які матимуть цих ресурсів дуже мало. Тому партії будуть зацікавлені, щоб чіткіше подати громадянському суспільству свої інтереси. Я сподіваюся, що і профспілки в такій ситуації чіткіше виражатимуть інтереси трудящих, діятимуть активніше в соціальному та громадянському сенсі та орієнтуватимуться на ті партії, які дійсно ці інтереси виражають. Поки що в нас це все в зародковому стані.
Серед негативних можливих наслідків, як я вже зауважив, — це гальмування реформування в бік Західної Європи через імовірність зростання лівого компонента в парламенті. А з погляду стимулювання політичної структуризації пропорційна система є ліками. Однак усякі ліки, вжиті або не вчасно, або не в тих дозах, в яких вони здійснюють лікувальну функцію, можуть виконувати функцію отрути або принаймні шкідливої для організму речовини. З яким результатом підійдуть наші політичні групи до парламентських виборів, залежатиме те, як спрацює цей закон — на благо, тобто прискорить структурування і наблизить нас до цивілізованих норм життя, або ж він може сповільнити цей рух через вірогідне полівіння парламенту. Я не буду твердити, що полівіння обов’язково має статися. Багато в чому це залежатиме від того, чи зуміють наші неліві політичні сили знайти такі політичні платформи, які консолідуватимуть українців як політичну націю, чи зможуть вони подолати в національному питанні культурно-етнічний ухил, який сьогодні дуже розділяє Україну.
Олександр ПЛЮЩ, кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Інституту соціальної і політичної психології АПНУ:
— Пропорційна система партійних виборів — механізм досить зрілого суспільства, де існують і сильні партії, і сильний парламент. Ми ще не виросли з пелюшок побудови сучасної системи управління поки що індустріальним суспільством. Тому однозначно не можна казати про користь використання нового закону. Багатопартійність не самоціль, а інструмент ефективного управління суспільством, і ухвалений закон сприятиме появі сильних гравців — у цьому його сила. І в цьому ж його небезпека для більшості наших політиків, яким доведеться стримувати свої амбіції, оскільки їм доведеться вступати в більші угруповання і бути на других ролях. За значенням партії — це організації, які беруть участь у владі. А це можливо тільки через парламент. Інші партії — це «мильні бульбашки» або засоби підняття власної самооцінки. Як приклад: багато які чоловіки тепер не стільки використовують мобільні телефони, скільки їхні макети для підняття свого статусу в очах навколишніх.
Я вважаю, що коли Президент упевнений у своїй силі (не в силі «викручування рук», а в силі своєї позиції), йому буде вигідніше підписати цей закон. У виконавчої влади тепер досить ресурсів, щоб виграти ці вибори, якщо вона зможе об’єднатися. А це один з основних показників сили Президента. Чим менше буде груп впливу, тим легше буде домовитися.
В іншому випадку, якщо ми будемо йти через «мажоритарку», то Президентові доведеться об’єднувати парламент уже зсередини. І це об’єднання відбуватиметься з урахуванням наступних президентських виборів. Мені хотілося б підкреслити високий професіоналізм команди Президента — її рука відчувається у всіх подіях. Однак її силові методи вже не приносять такого результату, як раніше. Зацькований парламентарій уже намагається підіймати голову і показувати своє «я», що призводить до його виходу з-під управління. Тому нам сьогодні необхідно змінити методи і навчитися виконувати закони, навіть якщо це не зовсім вигідно.
В обох цих сценаріях є свої плюси і мінуси. Усе впирається в спроможність політиків ефективно управляти суспільством в інтересах усього суспільства. Точніше, все впирається в професіоналізм політиків, який у сучасних умовах неможливий без етичної складової.
Михайло МІЩЕНКО, кандидат соціологічних наук, завідуючий сектором політичних досліджень Українського інституту соціальних досліджень:
— У випадку, якщо цей закон буде підписаний Президентом, він, звичайно, сприятиме посиленню політичної структуризації майбутнього парламенту. Найбільшою ж перевагою нового виборчого закону над попереднім я вбачаю те, що це значно зменшить можливості влади впливати на результати парламентських виборів, що досить часто спостерігалось на виборах по мажоритарних округах. Важко сказати, наскільки перехід на пропорціональну систему ускладнить проходження до парламенту т.зв. «олігархів». Можливо,їм доведеться змінити тактику, і від «купівлі» виборчих округів перейти до «купівлі» «прохідних» місць у виборчих списках. Однак добре вже те, що політичне обличчя багатьох партій стане у такому випадку для виборців більш очевидним. Можна очікувати, що прийняття нового закону стимулюватиме створення виборчих блоків партій. Власне, цей процес вже розпочався. Однак однозначно прогнозувати, чи дрібні партії відмовляться вiд участі у виборах, реально оцінивши свої шанси, на мою думку, ще зарано. Цілком можливо, що дехто вирішить діяти за принципом: головне не перемога, а участь. Зрештою, однозначно благом пропорційну виборчу систему назвати не можна, але все-таки переваг у неї більше, ніж недоліків.
