Прощавай, наша годувальнице!

Напередодні нинішніх жнив статистика зафіксувала скорочення поголів’я великої рогатої худоби в країні на 9% порівняно з минулим роком. У чому справа? Виявляється, м’ясо пішло на закупівлю бензину, солярки й запчастин для жнив, оскільки практично збанкрутілі колективні господарства не мали коштів для забезпечення польових робіт. А ще м’ясом терміново гасили борги перед бюджетом...

Проте головним чином колективна корова вимирає через нерозумну цінову політику. Лише 20% всеукраїнських надоїв стає товаром, бо закупівельні ціни молочних заводів майже втричі нижчі від собівартості. І кожен кілограм молока — це додаткові збитки господарств. «От якби відновити культурні пасовища, — зітхає заступник начальника Головного управління тваринництва МінАПК Володимир Дерменець, — тоді можна було б знизити собівартість...» А поки що молочне тваринництво має значення лише для приміських господарств. У решті, за прогнозами фахівців, ферми й далі порожнітимуть і розвалюватимуться. З 1990 р. донині коров’яче стадо в Україні скоротилося на 2,3 мільйона голів.

Не приваблюють молочні ціни й нового фермера. Статистика свідчить, що в нього, у середньому, майже стільки ж корів, скільки й у традиційної колгоспної родини.

У результаті городянин бачить молоко та молокопродукти на своєму столі дедалі рідше. Валовий надій в Україні впав з 24,5 млн. тонн 1990 р. до 13,7 млн. тонн 1997-го. І нехай не дивують туриста своєю різноманітністю молочні прилавки магазинів: купувати цей продукт повсякденного попиту, яким колись і снідали, й обідали не лише в селі, а й у місті, більшості українців стало не по кишені. Чимало міських дітей виростають без молока. І це — не що інше, як ще одна загроза національній безпеці.

№209 31.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»