Притулок для покинутих літніх людей

При опитуванні кореспондентом «Дня» літніх людей з’ясувалося, що подружжя бажають жити окремо від дітей навіть при дуже поганому здоров’ї. В інтернатi для людей похилого віку хотіли б піти лише ті, хто не має свого кутка, або самотні і вже зовсім безпораднi.

Старший викладач Школи соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія» Олена IВАНОВА також підтверджує, що система державних інтернатних закладів зараз не дуже вже й популярна в Україні. Майже 8 тисяч місць у цих інтернатах — вільні. Віддання квартири державі робить неможливим повернення людини додому, якщо щось не складеться в стаціонарному закладі. У цих закладах ще недостатньо уваги приділяється соціальній роботі з літніми людьми, а на догляд, харчування та ліки державою фінансується 30—50 відсотків від потреби. В Ленінградському районі Києва створено експериментальний будинок для людей похилого віку, є пропозиції влаштовувати спільне проживання літніх людей тільки на зимовий період, можливо, було б доцільно створювати платний догляд за старенькими на час відсутності родичів вдома на зразок дитячих садочків та інше.

Діти пенсіонерів також переважно негативно ставляться до того, щоб їхні батьки проживали в інтернаті. Володимир КИРНИЧЕНКО , робітник 45 років, зауважує, що на теренах України з давніх часів жили великими сім’ями, що батьки все життя особисто опікувались дітьми, а діти — батьками. За народним звичаєм молодший син і після одруження мав залишатися в батьківській хаті, щоб доглядати за батьками до їх смерті. Володимир Іванович сказав, що ніколи й ні за яких обставин не довірив би доглядати своїх батьків чужим людям у чужій хаті.

Ірина ВЕРБИЧЕНКО , інженер 42 роки, вважає, що змогла б віддати батьків для догляду в спеціальну установу за умови, що за ними буде кращий догляд, ніж вона їм може забезпечити вдома, і коли буде певна, що батькам там буде добре і вони самі захочуть цього. В останні роки основний наголос у наданні послуг літнім людям державні органи соціального захисту населення робили на роботі територіальних центрів і відділень соціальної допомоги вдома. Соціальний працівник територіального центру №1 із обслуговування самотніх пенсіонерів та інвалідів Ленінградського району м. Києва Лариса ВИЛИНСЬКА розповідає: «Я допомагаю по господарству 12 стареньким. Два-три рази на тиждень навідуюсь до них, купую замовлені продукти, готую їжу, прибираю в квартирі, ходжу до лікаря за рецептами, займаюсь оформленням різних документів, пишу листи та читаю вголос книжки і що не менш важливе — просто розмовляю. У нашому центрі з цими людьми ще працюють штатний перукар, що обслуговує на дому, столяр та група гігієни, яка допомагає підопічним помитися та випрати одяг». Працівники територіальних центрів надають допомогу літнім людям, які мають дітей пенсійного віку чи інвалідів, або — бездітні.

В лікарні №10 м. Києва створено відділення сестринського догляду, де знаходять тимчасовий притулок на час лікування ті, про яких нема кому подбати. Завідуюча відділенням Валентина Бондар говорить, що до більшості з її хворих ніхто не навідується. У відділенні перебуває 60 стареньких, серед них такі, кого ніхто не хотів забирати з лікарні, або безпораднi хворі, яких виявив соцпрацівник або дільничий лікар. Більшість пацієнтів знаходиться в такому стані, що нічого про себе не пам’ятає. Ті ж, хто може щось розказати, розповідають жахливі історії.

Лідія Петрусенко погодилася на пропозицію сина продати квартиру та жити вдвох в одній. Син її вигнав з дому і жінка два місяці ночувала на вулиці, потім звернулася до депутата, який і привіз її до «сестринського» відділення. Її вже шість місяців тут лікують, а особисті речі знаходяться на роботі на складі. Антоніна Касимова ще під час Великої Вітчизняної працювала лікарем, після перемоги — акушером-гінекологом. Виростила двох синів, але старший трагічно загинув, а з молодшим склалося все не так, як треба — не хотів вчитися і не хоче працювати. У 49 років живе за рахунок старенької матері. Обидві жінки мріють про інтернат для людей похилого віку, але не можуть туди оформитися через те, що мають дітей.

Уповноважений з прав людини Ніна Карпачова має намір порушити питання влаштування в будинки для похилих літніх людей, яких нікому доглядати, і яким відмовляють, посилаючись на формальну наявність у них родичів, які давно їх кинули. Ніна Карпачова вважає, що ця проблема давно вимагає спільних заходів не лише двох міністерств — охорони здоров’я та соціального захисту, а й уваги всієї держави. Поки що ж залишені рідними люди літнього віку можуть сподіватися тільки на тимчасову допомогу в відділенні сестринського догляду. Одягом, їжею допомагають різні церкви. Благодійний фонд СІЛОАМ подарував функціональні ліжка, ковдри, одяг, постільну білизну — речі не нові, але придатні для використання й конче потрібні для хворих. Будинок, у якому знаходиться відділення сестринського догляду, потребує термінового капітального ремонту. Кажуть, що поруч збираються побудувати багатоповерховий житловий будинок. Це дуже лякає як персонал, так і хворих через те, що через брак місця відділення для стареньких доведеться знести.

ДО РЕЧІ

Як повідомляє керівник Центру досліджень сім’ї Українського інституту соціальних досліджень Андрій Ноур , основними проблемами пенсіонери найчастіше називають поганий матеріальний стан, дорогі ліки, низьку пенсію, зрівнялівку у пенсіях, платну медицину, занадто високу плату за житло та комунальні послуги, проблему придбання їжі, знецінення заощаджень. Стосовно вирішення цих проблем літні люди відповідають — ніяк не вирішуємо, не можемо вирішити, намагаємось економити на всьому, займаємось самолікуванням. Дехто перебивається за рахунок боргів, за рахунок допомоги сусідів, розпродажу речей, не використовування електроенергії. Майже половина респондентів стикалася з проявами негативного ставлення до них різних людей через те, що вони є пенсіонерами, а 20% вказували на «недбайливе ставлення суспільства до пенсіонерів», тобто до людей похилого віку. Середній прибуток одного пенсіонера чи представника сімейної пари, що мешкають окремо від дітей, за даними опитування минулого року Українським інститутом соціальних досліджень, складає 108 грн. Крім пенсій джерелами прибуткiв літніх людей стають присадибні ділянки для самозабезпечення продуктами харчування та продажу продукції. Деякі мають постійну або тимчасову роботу, відповідно 7 та 9 відсотків. Індивідуальною трудовою діяльністю займаються 6%, а разові підробітки мають 23% опитаних. Допомогу вiд дітей та родичів отримують тільки вісім відсотків. Половина витрат йде на продукти харчування, чверть — на комунальні послуги. На одяг витрачається три відсотка, бо доношується старий чи одяг дітей. Свiй матеріальний стан 90% літніх людей характеризує як катастрофічне. Непереборні проблеми створюють будь-які ситуації, що потребують додаткових витрат, — придбання ліків, ремонт побутової техніки чи взуття. Старші за віком люди рідше позичають гроші, бо бояться, що не буде чим віддавати. Літні люди скаржаться на те, що у внутрішньосімейних стосунках утрачено авторитет людей літнього віку.