Раїса Максимівна
Той, хто добре пам'ятає минуле десятиріччя, не здивується, чому про смерть цієї жінки повідомляють провідні інформаційні агенції світу, чому її фотографії з'являються сьогодні на перших шпальтах газет. Раїса Горбачова — перша й остання леді Радянського Союзу — померла від лейкемії, хвороби, яку майже неможливо подолати. Але й в останні тижні її життя ми могли спостерігати, як боролася за неї її сім'я. Як Михайло Горбачов, якого завжди вважали насамперед політиком, а вже потім людиною, відклав усі свої справи, заяви, лекції, інтерв'ю й залишився наодинці з дружиною та надією...
Коли Раїса Горбачова вперше з'явилася на наших телеекранах — на початку перебудови, — скільки було до неї претензій! Однак, якщо подивитися на ці претензії з відстані часу, починаєш розуміти, наскільки дикими вони виглядають. Співгромадяни дорікали Раїсі Максимівні (якщо подумати) саме за те, що вона намагалася гідно виконувати обов'язки «першої леді», дружини керівника держави так, як це належить у цивілізованому світі. Хіба можна звинувачувати жінку в тому, що вона пишається досягненнями свого чоловіка і бажає завжди бути поруч із ним? Хіба можна порівнювати той вплив, який мала на Михайла Сергійовича Раїса Максимівна (охоронці потім у мемуарах дорікали, що вона часто змінювала персонал на дачі — отакої!) із впливом нинішньої — демократичної! — кремлівської сім'ї? Хіба можна порівнювати увагу, яку бажала привернути до себе Раїса Максимівна, з тією увагою, якою оточені нинішні пострадянські перші леді — героїні телеекранів у своїх країнах? Якщо подумати, нам продемонстрували нормальне подружнє життя, довге кохання, на яке не вплинула політика, — тільки з роками починаєш розуміти, що це і було по-людськи!
Раїсо Максимівно, як ви старалися! Намагалися бути елегантною в країні, де дорога красива сукня вважалася за ознаку розбещеності. Намагалися допомагати інтелігенції — згадаймо вашу діяльність у радянському Фонді культури — в державі, де всі ці академіки мусили лише принижено просити в партійних бонз, а ви озброїли їх авторитетом, так, дружини, але — Генерального секретаря... Намагалися правильно добирати слова, щоб відповідати своєму статусу, — це виглядало вимушено, але тепер розумієш, що ви дуже побоювалися зробити щось, що погано вплинуло б на вашого дорогого Михайла Сергійовича... Ні, все це не було політикою, все це і було життям, що є вагомішим за політику! Може, хтось не погодиться зі мною, але я впевнений, що Михайло Горбачов там, у Мюнстері, почувається сьогодні набагато гірше, аніж тоді, коли закінчувалася його діяльність на посаді президента СРСР. Бо тоді він прощався із найважливішою частиною своєї політичної біографії. А сьогодні — із самим змістом свого життя, з тим, що його наповнювало всі ці роки — з довгими прогулянками, з відвертими розмовами. З ким іще він міг так відверто поговорити?
