Рецепт від безпритульності

Історії, як діти опиняються у країні безпритульних, багато у чому схожі. Неблагополучна родина, мати в алкогольному «пориві душі» вбиває батька й опиняється за ґратами. Рідна тітка змушує маленького племінника злидарювати, проводячи час від часу виховну роботу із застосуванням будь-яких підручних засобів. Обірваний та босий п’ятилітній хлопчик Андрій вирішує тiкати і самостійно починає подорож із Полтави до Києва...

Сьогодні в Україні 58,4 тисячі безпритульних. А притулків — лише 158. Безпритульники стають «головним болем», насамперед для співробітників органів міліції, якими тільки у Києві за минулий рік було затримано близько 2,5 тисячi звинувачених у бродяжництві та жебрацтві. Як розповів «Дню» начальник відділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх ГУ МВС України в місті Києві Юрій Ярославський, три чверті з них іногородні, яких вабить столиця як джерело «тугих гаманців», здатних розкошелитися на скромний обід. «Мігрантів» звичайно повертають назад, але згодом вони знову на перекладних добираються до столиці. «Ми можемо з метою безпеки і комфорту громадян без великих зусиль вирішити проблему безпритульності у місті, зібравши воєдино всіх «дітей вулиці», але тим самим ми не забезпечимо їм даху над головою, повноцінного харчування і виховання. Їм потрібна не міліція, а правовий і соціальний захист», — вважає Юрій Ярославський. Саме тому, на його погляд, рятувальною соломинкою у цьому випадку є створення мережі притулків, які б могли утримувати дітей хоч би на той час, поки уповноважені інстанції не вирішать їхню проблему.

Безумовно, м’яко кажучи, обмежена кількість притулків у столиці — загальноміський і Дніпровського району — не в силах боротися з безпритульністю до того, як дитина спробувала «принади» безконтрольності «вуличного життя». Як результат — типові для притулків інциденти втечі дітей і агресивна поведінка по відношенню до вихователів і психологів. Зараз, використовуючи західний досвід, багато хто акцентує увагу на створенні консультаційних центрів для «дітей вулиці», куди вони можуть прийти за психологічною допомогою, і навіть «телефонів довіри» та юридичних консультацій, тобто, іншими словами, на разовій допомозі. Але вона абсолютно не мінімізує проблему і не зменшує кількість безпритульників. Завідувач лабораторією Центру дослідження дитинства Жанна Петрочко вважає, що було б доцільно зосереджуватися на причинах, які підштовхнули дитину на вулицю, і відповідно з ними розробляти індивідуальну програму роботи з кожним із них. Якщо, скажімо, дитина стала безпритульною внаслідок насильства в сім’ї, — працювати безпосередньо з цим комплексом; якщо проблема житлового і майнового характеру, — то займатися юридичними питаннями. До речі, останні, за словами Жанни Петрочко, сьогодні найбільш актуальні, тому зараз розробляються документи і законодавчі акти, які б сприяли урегулюванню цього питання. Крім цього, під час відвідування одного з притулків для безпритульних дітей голова Адміністрації Президента Володимир Литвин повідомив, що незабаром в Україні буде розроблена загальнонаціональна програма, у якій буде докладно викладений план соціально-психологічної реабілітації безпритульних дітей. А головне — будуть розроблені конкретні кроки, спрямовані саме на ліквідацію причин виникнення цього явища в суспільстві.

ДО РЕЧІ

Президент Леонід Кучма доручив уряду і місцевим органам влади розробити Національну програму профілактики безпритульності серед дітей і підлітків і посилення відповідальності державних органів і громадських інституцій за забезпечення соціальної реабілітації неповнолітніх. Документ видано за результатами відвідування главою Адміністрації Президента Володимиром Литвином притулку для неповнолітніх, повідомило учора агентство Інтерфакс-Україна з посиланням на управління інформації і зв’язків з громадськістю Адміністрації Президента. Передбачається, що місцеві органи влади мають проаналізувати роботу райадміністрацій щодо профілактики дитячої безпритульності і вжити додаткових заходів для поліпшення роботи. Президент також доручив забезпечити розширення мережі соціальних установ для неповнолітніх, зміцнення матеріально-технічної бази і повноцінне функціонування цих установ, підвищення рівня соціальної реабілітації дітей.