Рецесія «молочних річок»

«Україні не вдається стабілізувати виробництво молока», — визнав учора директор департаменту ринків тваринництва Міністерства аграрної політики та продовольства України Андрій Гетя. За його словами, його вироблено на 3% менше, аніж о цій порі торік. Причому зниження загальноукраїнських надоїв триває рік у рік. Те ж саме відбувається і з поголів’ям великої рогатої худоби, яке скорочується і на сільгосппідприємствах, і в так званих господарствах населення. Як зазначають експерти галузі, за десять останніх років Україна втратила майже третину виробництва молока.

Як не дивно, директор департаменту не драматизує ситуацію, хоча натурального молока у країні явно бракує. Згідно з науковими методиками, на одну людину його слід було б мати 380 літрів на рік, а в Україні виробляють лише 211. Гетя навіть і не сподівається, що виробництво зростатиме. Чому? Він не бачить можливостей для зростання попиту на цей найважливіший для людини й — особливо — для дітей продукт!

За словами Геті, основне зниження рівня молочних рік сталося у промисловому тваринництві. Якщо 1991 року Україна виробляла в цьому секторі 18 мільйонів тонн молока, то нині лише два мільйони тонн. «Мета міністерства, — говорить він, — відродити саме промислове виробництво молока». І тут урядовці навіть бачать певні позитивні моменти. «Зниження там менше, — повідомив голова департаменту, — ніж у цілому в секторі. За два останні місяці сільгосппідприємства навіть більше виробляють молока, ніж за аналогічні місяці минулого року». Особливих успіхів, за його словами, досягли в Харківської області, де поголів’я збільшилося не лише у підприємств, а й у населення. Наростити молочне стадо вдалося ще дев’ятьом регіонам країни. Чи не їх зусиллями Україна входить до першої десятки експортерів молочної продукції у світі? Гетя сподівається, що до кінця року ситуацію з поголів’ям у країні все ж таки буде стабілізовано. Він уважає, що цьому сприяла політика міністерства, хоча й упевнений, що дотація державою 30 — 35 копійок на літр надоєного молока не так допомагала, як шкодила.

Із таким висновком не погоджується президент Асоціації виробників молока України Андрій Дикун. Він уважає, що дотація стимулювала саме тих, хто хотів працювати. «Легко підрахувати вигоду для тих, хто надоював вісім тисяч літрів за рік на корову, в порівнянні з тими, хто отримував лише чотири тисячі літрів, — говорить експерт і продовжує: — Це ефективний реальний стимул». У той же час А. Дикун зазначає, що молочне скотарство є галуззю, яка потребує для свого розвитку великих інвестицій. А їх немає — бізнес, попри те, що молочне виробництво сьогодні є цілком рентабельним, вичікує. На думку голови асоціації, йому потрібні тверді гарантії того, що необхідної для утримання худоби землі (тисяча гектарів на тисячу голів) ніхто не відбере. «Сьогодні з цим проблема», — констатує фахівець і зазначає, що це питання є набагато важливішим, аніж будь-яка державна дотація у вигляді грошей.

З іншого боку підходить до розвитку молочного тваринництва директор групи компаній «Biona» Артур Карганян. Він говорить про декілька серйозних порушень у промисловому тваринництві, які позначаються на скороченні стада. Тепер корові не дають облизувати щойно народжене теля і формувати в нього кишкову мікрофлору, вона не годує його протягом перших восьми днів життя молозивом. «На виході, — зазначає експерт, — отримуємо серйозні проблеми: близько 40% телят гинуть протягом першого тижня, оскільки вони позбавлені природного імунітету». «Після пологів корову заліковують антибіотиками, що викликає серйозні алергічні реакції», — повідомляє експерт, але не говорить про те, що такі ж реакції можуть виникати й у дітей, які споживають молочні продукти.

Явний промисловий ухил фахівців трохи дивував. Адже відомо, що 80% молока в нашій країні виробляють господарства населення. Тож чи можна його пити взагалі і що має намір робити міністерство, щоб підносити й цей сектор? Відповідь директора департаменту на це запитання «Дня» показала, що у «штабі» молочної галузі дуже добре ознайомлені з усіма проблемами, які існують в індивідуальних і фермерських господарствах, але через їхню складність не знають, як діяти. Тільки фермерам на покупку корів за кордоном потрібно майже 200 мільйонів гривень. Це додасть до їхніх 37 тисяч корів ще п’ять тисяч. «Виходить, гроші великі, а добавки істотної немає — начебто нічого й не робили. А щодо особистих селянських господарств, то це найболючіше питання, бо однозначних відповідей на нього немає, — засмучується Гетя. — Що не запропонуєш, усі критикують».