«Резервний» трофей

Динамівці столиці України продовжили у вівторок безпрограшну серію у внутрішніх змаганнях, здолавши у боротьбі за Суперкубок донецький «Шахтар» у серії післяматчових одинадцятиметрових. Цього разу почесний приз, впроваджений три роки тому Професіональною футбольно лігою України, «Динамо» виграло по суті третім складом гравців. Із одного боку, це добре, що резерв у нашої кращої команди непоганий. Із іншого боку, виникає запитання — а що це за Суперкубок, який можна вигравати третім складом? Втім, розпочнемо з приємного.

Попри скандальне небажання чемпіонів України відправити на матч Суперкубку до Одеси перший склад гравців, сама гра «Динамо» з «Шахтарем» вийшла дуже видовищною. На трибунах стадіону «Чорноморець» теплого літнього вечора зібралась чимала аудиторія, третину якої становили глядачі, яких вже традиційно привезли з Донецька. Обіцяного організаторами ажіотажу не сталося, і якби не доставлені клубами-учасниками за свій рахунок групи підтримки, футбольна арена в Одесі була б напівпорожньою.

Щодо безпосередніх учасників гри, то обидва тренери дещо порушили свої попередні обіцянки. Тренер «Динамо» Дем'яненко в останній момент додав до резервного складу одного із ключових виконавців команди Михалика, а також «умовно основних» Гавранчича, Рибку та Марковича. Плюс у резерві був ще один гравець першого складу Нінкович. Наставник «Шахтаря» Луческу, який мав би вивести на гру кращих виконавців, теж не став цього робити. Чи то гравці не готові, чи то ймовірна поразка першого складу «шахтарів» від київських резервістів була б для румунського фахівця занадто болючим ударом. Та ще й організатори матчу, намагаючись зробити якнайкраще, поставили «Шахтар» у сумнівне становище. По стадіону перед грою оголосили про вручення гравцю команди Матузалему призу кращого гравця попереднього чемпіонату України. Ніби не знали у ПФЛ, що формально капітан «Шахтаря» бразилець Матузалем вже кілька тижнів як втік із команди і переховується десь за кордоном.

Віце-чемпіони виставили у стартовому складі одразу трьох новачків, які перейшли до «Шахтаря» місяць тому — воротаря П'ятова, захисника Єзерського та нападника Гладкого. Усі троє — кандидати до національної збірної України. Із провідних виконавців у донеччан на полі не було нападника Маріки, півзахисника Елано, захисників Левандовського, Кучера та Срни, а також вищезгаданого Матузалема. Динамівці ж дали шанс поборотися за Суперкубок не дебютантам, а тим, хто вже не перший рік претендує на місце у складі. Це — нападники Лисенко та Олійник, півзахисники Алієв, Морозюк та Дедечко, захисники Мандзюк та Федорів.

Більш досвідчені гравці «Шахтаря» прогнозовано диктували хід гри, а молоді динамівці грали на контратаках. В обох командах відчувалась відсутність провідних гравців центра поля. Звідси величезна кількість помилок у простих ситуаціях, яка з одного боку робила гру більш цікавою і непередбачуваною, а з іншого викликала сумніви щодо класу учасників матчу. Врешті обидві команди помилками суперників і скористалися. Всі чотири забиті м'ячі (у «Динамо» двічі забив Михалик, а у «Шахтаря» відзначились Глаткий та Ткаченко) стали наслідком грубих провалів у захисті. Свій внесок у результат зробив і динамівський воротар Рибка, який спочатку відбив кілька складних ударів під час гри, а потім примусив суперників двічі помилитися під час післяматчевих одинадцятиметрових.

Підсумок гри — 2:2 у основний час і 4:2 у серії пенальті на корись «Динамо». Приз було урочисто вручено, коло пошани з Суперкубком пройдено, феєрверк і все інше також мали місце. Після цього свята на стадіоні Одеси залишилось подвійне враження. З одного боку, ми побачили цікавий, навіть драматичний матч принципових суперників, який не залишав байдужим до останніх секунд. Власне, такими б мали бути всі футбольні матчі. Але ж це був матч на Суперкубок, який за задумом мав би бути еталоном вітчизняного футболу. Якраз високого класу командної гри, який би відповідав заявленому рівню змагання, ми у Одесі не побачили. Обидві команди ніби заздалегідь заявляли, що Суперкубок для них — не головне. Головне — це найближчі матчі чемпіонату України та відбірного етапу Ліги чемпіонів. Виходить, що не Суперкубок ми побачили, а просто тренувальний матч, який чомусь супроводжувався врученням почесного трофею. Хочеться сподіватися, що подібного більше ніколи не станеться і Суперкубок України, якщо його продовжуватимуть розігрувати, буде надалі Суперкубком не лише за назвою, а за рівнем гри учасників.