«Результат бою вирішується в голові»

Вчора вихованці Київського військового ліцею ім. Івана Богуна як національних героїв зустрічали братів Кличків. Свого часу Віталій та Володимир Клички — діти військового авіатора і вихідці з династії військовослужбовців — мріяли вчитися в суворовському училищі. Коли їхня родина з чергового місця служби батька переїхала до Києва, старший брат — Віталій — вже вчився в дев’ятому класі, а в училище вступали після восьмого... А Володимирові ще до вступу запропонували вчитися в школі олімпійського резерву. І обидва брати стали видатними боксерами, українцями, чиє ім’я знає весь світ. Що не заважає їм, офіцерам запасу, і сьогодні відчувати себе в душі військовими. У цьому брати призналися на вчорашній зустрічі в Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна (колишнє суворовське училище), організованої при сприянні міністра оборони України Євгена Марчука. «Той романтизм, — сказав Віталій, — який навіяла нам одного разу роль захисника Батьківщини, роль людини, від якої залежить майбутнє твоєї держави, став, можливо, вирішальним стимулом у нашій подальшій кар’єрі».

Звичайно, ліцеїсти зустріли братів Кличків оваціями. Звичайно, намагалися довідатися за час зустрічі про них якомога більше — хобі, знайомства, улюблені страви тощо.

Для багатьох, мабуть, стало несподіванкою те, що Віталій велику частину дня проводить за книгами — наприклад, вивчаючи іноземні мови. Але, передусім, ця зустріч стала для майбутніх українських військових добрим (і причому ненав’язливим) уроком того, як бути успішним. Уроком ставлення до своєї країни («найголовніша країна — та, де ти відчуваєш себе вдома, для нас — це Київ і Україна») і своєї професії. Скоріше за все, ліцеїстам і так чимало говорять про почуття обов’язку і патріотизм. І, можливо, під час цієї зустрічі Віталій і Володимир не завжди знаходили якісь нові слова, щоб сказати про справжні чоловічі риси. Але все одно, все що вони казали, сприймалося в залі по-особливому, бо за словами боксерів — реальний досвід щоденного подолання себе, досвід не лише перемог і слави, але — часом — й поразок. Окрім того, слова людей, які для багатьох — і у нас, і за рубежем — символізують Україну, хоч-не-хоч проектуються на перемоги і поразки країни загалом. А їхні поради, які стосуються спорту, сприймаються як рецепти успішності держави на міжнародній арені. Судіть самі.

Віталій: «Можливо, ті люди, які не вірили в нас, і стимулювали нас — ми мали довести протилежне тим, хто не вірить».

Володимир: «Якщо ти опинився на підлозі, то потрібно зібратися, встати, продовжити і, зрештою, стати переможцем».

Віталій: «Страх — нормальне почуття, притаманне кожному. Питання — як його перемогти і спрямувати в потрібне русло. Страх мотивує. Коли я йду на ринг, я боюся: так, боюся. Але питання — чого я боюся? Я боюся програти, я боюся підвести друзів, боюся підвести команду, я боюся віддати сили даремно, оскільки в мене було багато інвестовано, я сам інвестував у цей поєдинок дуже багато... Цей страх мене мотивує. Страх — як отрута змії: він може вбивати людей, але може й допомагати!»

Віталій: «Сила — не в м’язах, а в ментальній підготовці, результат бою вирішується в голові. Якщо ти не будеш готовий ментально, твоє тіло тобі не допоможе».

Наприкінці зустрічі брати побажали ліцеїстам, окрім усього іншого, поменше труднощів, але якщо ці труднощі будуть — з успіхом долати їх і ставати ще твердішими, більш мужніми.

Звичайно, з такою «ментальною підготовкою» попереду у братів — ще не одна перемога. На зустрічі з ліцеїстами Віталій «пред’явив» їм той чемпіонський пояс, яким свого часу володів Мухаммед Алі і висловив упевненість, що при наступній зустрічі «поясів буде більше»...

КОМЕНТАР

Євген МАРЧУК, міністр оборони України:

— У цьому ліцеї починається майбутнє Збройних Сил України. Саме ліцеїсти і їхнi ровесники будуть складати основу ЗС десь у 2015 році. Тобто як раз у той період, коли має завершитися реформа ЗС. У той період, коли ЗС, я переконаний, будуть максимально оснащені сучасними видами техніки і озброєння. Але воля до перемоги, вміння перемагати, перш за все, себе і ставити великі цілі, вміння бути сильними, вміння бути успішними — це для військового, мабуть, означає не менше, ніж знання й навички. І те, що буде закладатися в майбутніх військовослужбовців, офіцерів зараз, має залишитися на все життя. І одна справа, коли їм декларують, якими треба бути (хоча і це теж потрібно). А інша справа, коли вони будуть бачити перед собою такі приклади, як брати Клички, які не тільки завдяки своїй фізичній силі, але й завдяки своїй волі демонструють такі чудеса, які для військових в чомусь мають бути повсякденними. Щоб було розуміння того, що сила, вміння перемагати ще мають бути обрамлені патріотизмом. І краще за братів Кличків тут не скажеш: не дивлячись на різноманітні пропозиції, вони не тільки залишилися громадянами України (зокрема, у важкі часи болючої трансформації суспільства), але вони ідентифікують себе, як українці. Я вже не кажу про те, що вони обидва володіють двома іноземними мовами, що демонструє вміння брати ті планки, які не для кожного спортсмена є обов’язковими. Я вже не кажу про їхні кандидатські дисертації. Дисертацію Віталія, наприклад, ми обговорювали з ним досить довго. І йдеться не про кон’юнктурну наукову роботу, а про таку складну тему, як психологічні проблеми в великому спорті.

Простіше кажучи, образ майбутнього українського військового має бути схожий на той образ, який сьогодні демонструють Віталій і Володимир. Це могутні українці — сильні й розумні, які вміють досягати успіху, вміють перемагати, ставлять перед собою високі цілі. У них і зараз — дуже висока планка: обом стати чемпіонами світу. І над цим вони будуть працювати. Ну, а саме спілкування з такими людьми для військових важливо ще й тому, що брати Клички — з військової сім’ї, вони знають, що таке гарнізонне життя. І я, організовуючи цю зустріч, виходив з того, що цей імпульс сили, краси, могутності, впевненості в собі і вміння досягати успіху передасться богунцям.