Рік експериментів
Головним економічним підсумком року, що минає, став остаточний розподіл найприбутковіших галузей між конкуруючими фінансово-політичними групами. У нас їх іноді все ще називають «кланами», але вживати це слово у пресі поступово стає ознакою поганого тону. ФПГ вже перестають бути суто регіональними об’єднаннями. Це відбувається за рахунок приєднання до них «недоформованих» або тих, що не зуміли розпорядитися своїм капіталом груп, у яких відсутня або сильна фінансова, або політична складова. Для економіки це явище, безумовно, позитивне. Бурхливе зростання виробництва у сировинних галузях — це тільки перша реакція підприємців на відносно стабільні правила гри. Далі, безумовно, виникне внутрішній попит і на більш високотехнологічні товари українського виробництва, але його повинні формувати вже ті, хто зараз заробляє на сировині. Великі політико-фінансові групи саме у цьому році майже перестали конкурувати між собою у бізнесі, і, схоже, саме це, а не геніальна робота бюрократії, є причиною одного з найвищих показників зростання промислового виробництва у Європі. Період «розбирання» позаду, як би це парадоксально не звучало напередодні парламентських виборів. Як тільки всiм стало зрозуміло, хто контролює ринок бензину, а хто заробляє на металі — ці галузі тут же дали могутній поштовх економіці. У інших галузях, зокрема, хімічній, де господарі тільки визначаються, ще можливі зриви і навіть обвали.
Більшість населення країни, як показують соцопитування, на собі результатів економічного зростання ще не відчула. Лише у грудні рівень середньої зарплати наздогнав прожитковий мінімум, установлений парламентом. Протягом 2001-го року групи, які контролюють українську економіку, все ще займалися накопиченням капіталу, і ділитися з «роботягами» не поспішали. Важко сказати, чи закінчиться цей процес наступного року. Але лише по його закінченні власники «заводів-газет-пароплавів» почнуть більш уважно ставитися до потреб «пролетаріату». А точніше — піклуватися про те, щоб продукцію підприємств, що належать їм, було кому купувати. Роль уряду і парламенту у цій галузі вельми делікатна. Вони звичайно повинні захищати інтереси «незахищених», але не враховувати інтереси бізнесу вже не вийде. Інакше буде погано і найманим робітникам, і тим, хто їх експлуатує, що до зростання виробництва, природно, призвести не зможе. Гарним прикладом делікатного ставлення уряду і директорату стало рішення про збереження пільг для металургії, але з умовою використання 75% наданих пільг на купівлю і розробку нових технологій з їх швидким впровадженням на виробництві. Як результат, на Донбасі знову піднялася престижність професії інженера, а талановиті вчені стали вимагати пристойних гонорарiв — це факт уже сьогоднішнього дня, що не може не радувати. Ось би і в інших регіонах так! Але їм поки не везе з податковими експериментами.
Найбільш гнітючою залишається економічна ситуація у сферах життя, які контролює держава. Так звані бюджетники як і раніше отримують найменші зарплати і вимушені компенсувати це крадіжкою, хабарництвом, або хоч би поганою якістю роботи. Причому це стосується як міністрів, чиї 2-3 тисячі гривень зарплати аж ніяк не є справедливою оцінкою їхньої каторжної праці, так і привабливих рядових чиновниць, які пошепки пропонують зробити яку-небудь справочку утричі швидше. Вирішення цієї проблеми давно придумане — зниження податків. Те, що після зниження податків сума їх сплати може вирости, все ще дивує лише керівників МВФ і вітчизняне Міністерство фінансів. І все ж якісь переміщення спостерігаються і в цьому напрямі — у грудні і Президент, і спікер, і прем’єр, окремо один від одного (шкода, що не зговорившись), заявили про необхідність податки зменшувати, і якомога швидше. А міністра фінансів навіть зняли. Може у рамках металургійного експеримента?
З Новим роком!
