Робота над помилками

Оцінюючи результат спікеріади, Віктор Ющенко сказав журналістам, що не бачить у ньому драми: «Ми не виграли, але й не програли». (Відразу згадався екс-спікер Олександр Ткаченко з його знаменитим «я не перший, але й не другий».) Інший «нашоукраїнець», Тарас Стецьків у інтерв’ю «Дню» був ще оптимістичнішим. На його думку, жодної серйозної помилки протягом двотижневої спікеріади ні «Наша Україна», ні її союзники — БЮТ і СПУ — не припустилися. «Зважаючи на флюгерну позицію комуністів, — зазначив Т. Стецьків, — «Наша Україна» вже дуже давно зрозуміла, що нам навряд чи вдасться отримати свого власного спікера, й нашим завданням було не дати втягнути себе в брудні ігри з пропрезидентськими фракціями». «Єдиною» помилкою Тарас Стецьків вважає «включення до списку людей, насамперед таких, як Щербань, які вже під час виборчої кампанії показали себе, скажімо так, зрадниками».

До речі, шестеро із семи «зрадників» (Ернест Галієв, Дмитро Сандлер, Олексій Ярославський, Олександр Буряк, Тарас Довгий і Володимир Щербань — крім Сергія Бондарчука), які підтримали Володимира Литвина й «вичищені» за це, як висловився В. Ющенко, з лав «Нашої України», вже подали, як повідомив «Дню» Тарас Стецьків, заяви з проханням прийняти їх у «Єдину Україну». Вони перенесли своє вигнання з «НУ» мужньо — навіть не з’явилися на засідання фракції, де вирішувалося питання про їхнє виключення. З другого боку, ніхто не повинен бути в претензії: представники бізнесу зайняли, згідно з купленими квитками (за ніким не спростованими чутками, ця покупка обійшлася їм у суму з шістьма нулями), м’які місця в поїзді під назвою «передвиборний список «Нашої України», який і доставив їх благополучно до місця призначення — в парламент. А там що ж — дивитися на те, як лідер «НУ», замість того, щоб «ловити рибку, як ловиться», вояжує Іспанією й іншим далеким зарубіжжям? У людей справи (а не лише слова), коли вони бачать таке легковажне розтринькування нелегкою працею нажитого під час передвиборної кампанії політичного капіталу, напевно, серця краються — не менше, ніж учора в самого Віктора Андрійовича. А подальша тактика, якщо це можна так назвати, «четвірки» — висунення в спікери явно непрохідної кандидатури Івана Плюща, відкликання з пакету «Єдиної України» Віктора Мусіяки, який мав непогані шанси, «пакет» Сергія Терьохіна, що невідомо як сплив і який одразу засунули, щиросерде зізнання Віктора Ющенка в тому, що він власноруч віддав (?!) Петру Симоненку сто «нашоукраїнських» бюлетенів на підтримку «пакету» комуністів (?!?!?)! Хіба можна на все це дивитися без болю в серці? Проте розрахунок на чутливість і сентиментальність виборців виправдовуватися, схоже, буде недовго. Вчора лише в Юлії Тимошенко, яку недарма колись називали єдиним чоловіком в уряді Ющенка, вистачило сміливості визнати, що відповідальність за програш опозиції у виборах керівництва Верховної Ради лежить і на самій опозиції, — інші вважали за краще валити все на владу. І має рацію, безумовно, лідер СДПУ(О) Віктор Медведчук, який, відповідаючи на запитання «Дня», головною помилкою опозиції назвав нездатність домовитися — й це при тому, що в їхньому розпорядженні було, як відомо, потенційних 227 голосів. «Там зібралися сили, ідеологічно полярні, як праві, так і ліві, які просто не могли порозумітися, — зазначив також В. Медведчук. — Цю свою помилку вони не хочуть визнати: сідаючи за стіл, вони знали, що не зможуть домовитися. А центристи змогли — і перемогли». Можливо, прийти до загального знаменника ситуативно, тимчасово можуть і ідеологічно полярні сили. Але лише в тому разі, якщо, крім антивладних гасел, володіють ще яким-небудь інструментарієм досягнення компромісу. В нашому ж випадку такого немає. Тому ми й стаємо періодично мимовільними свідками таких-от політичних шоу, діючі особи яких демонструють нам, за словами Петра Симоненка, «як це робиться в політиці». Не виявляючи при цьому ніякого бажання «працювати над помилками».

КОМЕНТАРІ

«Політична опозиція не відбулася?»

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

— Опозиція, безумовно, програла, і тут є декілька моментів. Перший і дуже важливий — в опозиції, авангардом якої вважається «Наша Україна», виявилася по факту відсутність концепції політичної поведінки, в якій би враховувалася система поступок і формула взаємодії з можливими союзниками як на один день, так і на тривалу перспективу. Крім того, був відсутнім і елемент переговорів та взаємодій з провідними фінансово-політичними групами, що дуже важливо для нинішнього парламенту і особисто для Ющенка. До речі, його останні вчинки, пов’язані з пошуком винуватців — це прояв політичної короткозорості, адже дуже багато чого залежить саме від взаємовідносин з лідируючими політико-економічними групами України.

Наступний момент, на якому я б хотів акцентувати увагу, носить об’єктивний характер. Це загалом, стосується проблем тих сил, які вважають себе опозиційними. На жаль, в Україні залишається лише один критерій опозиційності — ставлення до Президента та його команди. Усі інші моменти або не опрацьовуються, або виносяться на другий план. По факту ж виявляється, що цей єдиний момент постійно трансформується і впливає на поведінку кожної фракції. Подивіться, наприклад, на досить складну ситуацію в «Нашій Україні», в якій далеко не завжди ставлення конкретно до Президента і його структур є вирішальним для блокування. Особливо з огляду на перебування у фракції бізнесової частини та політиків, які не представляють націоналістичні, націонал-демократичні течії і орієнтовані на перспективні проекти.

Для них конфлікт з діючою владою заради лише якихось інформаційних приводів — річ далеко не самодостатня і вкрай спірна. За такої ситуації виявилося недостатньо підстав для появи опозиційного альянсу. Тобто, можна говорити, що в Україні опозиція як політичний феномен, на жаль, не відбулася. Відбулося тимчасове утворення тих сил, які з тих чи інших причин намагалися об’єднатися за одним критерієм.

Ну і третій момент. Ті сили, які піднімають стяг із накресленою на ньому реформою політичної системи, зміни економічного та зонішньо-політичного курсу (а таких сил зараз декілька і в кожної своя програма) виявилися ще дуже «сирими» і перебувають у дитячому стані. Таким чином, влада з її позицією і зв’язками виявилася на сьогодні сильнішою. Не секрет, що формування позиції «Єдиної України» багато в чому пов’язано як з публічною, так і тіньовою стороною: вплив на позицію депутатів, спроби тимчасово перетягнути їх. Але це спрацювало і говорить про те, що рівень політичної і ментальної стійкості «перетягнутих» (не важливо, представляли вони комуністів чи «Нашу Україну») нижчий за силу влади, яка в результаті одержала 226 голосів.

Таким чином, на сьогодні передумов для того, щоб опозиція змогла нав’язати владі свій самостійний малюнок гри, я не бачу. А надії опозиції на знамениту сатиричну формулу «Захід нам допоможе» не гідна великих політичних гравців. Хоч на це, звичайно, можна зробити ставку, але тоді опозиції слід визнати свою несамодостатність і здатність працювати лише за рахунок зовнішнього впливу.

Що ж до подальших процесів у парламенті, то я не володію ексклюзивом для того, щоб судити про те, чи поведуть себе «заєдинщики» як толерантні політики, що бажають копромісів в ім’я втихомирення опозиціних партнерів. Голосування показало, що вони можуть піти по прямокутній схемі, забезпечивши собі керівництво в усіх комітетах. Тобто теоретично такий шанс є, і вони можуть повністю оформити законодавчу владу в своїх інтересах. З іншого боку, політично правильно було б після політичного «угару» цієї одноденної перемоги все-таки відновити механізми консультацій, а в квотах комітетів відобразити реальний політичний розклад. Хоч опозиція виявилася слабка, та це ще не говорить про довгостроковість утвореної парламентської конфігурації. Ми можемо отримати хаос в парламенті уже восени, коли одні сили слабкі, а другі дезорганізовані. Це небезпечніше, ніж коли один сильний і веде.

Вадим КАРАСЬОВ, політолог:

— Я б питання про поразку опозиції розбив на три: по-перше, чому програла «Наша Україна» та персонально Віктор Ющенко, по-друге, наскільки програли комуністи і чи програли вони взагалі, і по-третє, чому виграла «Єдина Україна», незважаючи на те, що кандидатура лідера фракції викликала у опозиції загальну неприязнь. Якщо говорити про загальну причину сукупного програшу, то вона коріниться у багатомірності вітчизняної політики, у тому, що осі та напрями української, в тому числі і внутрішньопарламентської політики мають два виміри. Один із них — ставлення до чинної влади і другий — праві — ліві, націонал-демократи — комуністи. Ситуація багатомірності призводить до того, що союзники в одному вимірі є непримиренними опонентами в іншому. Досвід декількох раундів пакетних торгів показав, що силам, які виступали проти влади, у зв’язку з ідеологічними розбіжностями дуже важко скоординувати свою позицію для того, щоб вибудувати загальну лінію опозиції до чинної влади, зокрема провладної парламентської сили. Тому в ситуації багатомірного парламентського простору все залежить від стратегії гравців, їхнього тактичного мистецтва, переговорної сили сторін, які змогли б нейтралізувати ідеологічні відмінності. З цього погляду подивимося на те, як поводилися основні гравці у декількох раундах пакетних переговорів, передусім, «Наша Україна» як основний представник програшу у спікеріаді. Перша помилка цієї фракції полягала у завищених переговорних вимогах. Тим самим коаліція поставила себе у непримиренну опозицію стосовно блоку «Єдина Україна». І ця тактика відпрацьовувалася «НУ» протягом другого тижня спікеріади, коли, по суті, було запропоновано нееквівалентний обмін: Литвин — спікер, Ющенко — прем’єр. Зрозуміло, що в цьому випадку пости не рівноцінні, враховуючи досвід реальної політики Ющенка на прем’єрському посту і те, що це б розкололо державу на виконавчу владу під патронатом «Нашої України» та парламентсько- президентську владу під парасолькою «Єдиної України». Тим більше, що Ющенко вимагає попередньої відставки уряду у відповідь на обіцянку, що його фракція підтримає Литвина на пост спікера. Не знаю, чи всерйоз розраховували стратеги «НУ» на такого роду нееквівалентний обмін із провладним блоком. Проте «Наша Україна» опинилася в опозиційній пастці, коли наступний раунд переговорів вона була змушена відпрацьовувати в опозиційному оточенні. Зрозуміло, що з одного боку її провокували до цього союзники по правій опозиції — Тимошенко і Мороз, із другого боку — радикальне крило в «НУ», для яких основною «фішкою» спікеріади був лозунг «Тільки б не Литвин». У цій пастці «Наша Україна» потрапила у дуже жорсткі та невигідні тактичні позиції. По-перше, це викликало невдоволення частини радикальних націонал-демократів під час переходу на спільні позиції з комуністами. По-друге, захиталася бізнесова частина «НУ». І коаліція Ющенка почала потихеньку розсипатися між цими двома флангами.

У цьому світлі позиція «Єдиної України» полягала у тому, щоб дочекатися, поки комуністичний пакет iз Мартинюком благополучно буде зірвано, а отже зірвуться і основні домовленості між ідеологічно різними опозиційними відносно провладного блоку силами. Опинившись у опозиційній пастці, відразу здригнулося «нашеукраїнське» болото, яке потім і зіграло вирішальну роль у третьому раунді спікеріади. Мені здається, якби поведінка «Нашої України» полягала в досягненні мінімально гарантованих результатів, тоді спікеріада закінчилася б інакше. І парламент, і керівництво парламенту були б іншими. А коли виграш «ЄУ» означає програш «НУ», можна прогнозувати подальше розпушення коаліції Ющенка та поступову еміграцію прагматичної та бізнесової частини «НУ» до блоку влади. А у випадку, якщо «НУ» не отримає жодного комітетського поста, то з перспективного політпроекту вона ризикує перетворитися на банальну електоральну машину, що вичерпала свій ресурс у березні 2002 року.

Щодо комуністів, то не можна сказати, що вони виграли, але вони й не програли. Комуністи сьогодні, з одного боку, повинні відпрацьовувати опозиційну репутацію щодо «режиму». З другого боку, для них найгіршою альтернативою є отримання парламентського ресурсу «Нашою Україною» та відкриття політичних перспектив Ющенка. А саме з парламентським, а потім і урядовим ресурсом пов’язують основні президентські перспективи Ющенко. Тому в цій ситуації, щоб зберегти свою репутацію, комуністам важливо не брати участь ні в коаліції з «ЄдУ», ні підтримувати новоопозиційну трійцю, а грати свою гру, суть якої можна сформулювати таким чином: за себе — проти всіх. Звичайно, їхня акція у парламенті вже не золота, але якийсь бронзовий полиск вона ще зберігає.