Росія і НАТО: кінець і початок
Створення бази НАТО в Росії в місті Ульяновську — надзвичайно показова і знакова геополітична подія початку ХХІ століття. Новообраний президент Росії пан Путін, виступаючи перед парламентом країни, підтвердив це рішення, що легітимізує його як мінімум на найближчі шість років.
І не має значення, як цю базу називають політикани: логістичним центром, пунктом базування чи перевантажним ядром. Саме всі ці складові й визначають сутність військової бази НАТО в Росії.
Якраз за назвою «логістичний центр», яка є абсолютно незрозумілою більшості росіян, сором’язливо приховано сам факт створення першої, але не останньої військової бази «агресивного, антиросійського, антислов’янського та антиправославного військово-політичного альянсу», — цитую російських же політиків. І деяких «українських» теж.
Пригадую, як років 17 тому я в одній газеті надрукував статтю, де на основі методів «буржуазної лженауки» футурології, такої, якими в певний період були генетика чи кібернетика, пророкував, що в Росії немає іншого виходу, як у майбутньому створювати на своїй території бази НАТО.
Що тут почалося!.. Важко описати. Редакція відмовилася мене надалі друкувати, тому що її завалили листами «мудрагелі», які прямим текстом стверджували, що газета надає свої сторінки для публікацій психічно хворим людям. Мов, швидше росіяни переселяться на Марс, аніж створять на своїй території базу НАТО.
І що ми маємо?
І росіяни залишилися в Росії, і з’явилася база НАТО.
Цікаво було б послухати думку всіх цих представників «непорушного правлячого блоку комуністів з олігархами-капіталістами» в «нашому» парламенті.
Це ж саме вони всю свою минулу передвиборчу кампанію «для лохів» побудували на тому, що, бачте, нам не по дорозі з якимсь там НАТО, американськими «підносами» і «прочєй бєлогвардєйськой сволочью». Тільки в братні обійми, так би мовити, ведмедя.
Тож що з того вийшло, панове-товариші?
Що ви тепер заспіваєте перед цими виборами?
Бо ж «братня Росія», можливо, об’ївшись українського твердого сиру якоїсь «неканонічної» квадратної форми, раптом стрункими лавами рушила в обійми НАТО, вкотре показавши своїм українським прибічникам відому комбінацію зі сплетених пальців.
Але про що йшлося в тій моїй пророчій статті, яка просто випередила час? Там писалося, що в Росії в майбутньому не буде іншого виходу, як проситися під парасольку НАТО, скидаючи як непотрібний баланс територію аж до Уралу. Якщо Росія й далі очікуватиме, то доведеться віддати її аж до Волги.
Схоже, що російське керівництво знає те, чого не знають наші всілякі там політологи й консультанти нинішньої влади України...
Ульяновськ обрано абсолютно не випадково. Як відомо, це місто розташоване саме на Волзі. Таким чином, опосередковано вже дано сигнал «кому треба», що саме цей «східний вал» і є тим останнім рубежем, який поки що суто психологічно Росія готова захищати.
Натовська база створюється буцімто для обслуговування військ Альянсу в Афганістані.
Проте погляньмо на карту. Є міста й південніше, і східніше, які краще підходять для цієї місії.
Просто це — дійсно знакове місто. Батьківщина Леніна.
І останній східний форпост Росії перед неминучою експансією китайців та ісламського світу.
Для мене очевидно, що саме через цю базу американські війська проводитимуть евакуацію з Афганістану. У них просто немає іншого виходу. А ось що робитиме Росія з усім цим Євразійським союзом укупі з Митним союзом, коли війська НАТО підуть з Афганістану?
Не знаю, кому незрозуміло, що після цього вся Центральна Азія разом із Казахстаном та Північним Кавказом вибухне як атомна бомба. Вважаю, що ще до цього Росія вимагатиме від НАТО створення своїх військових баз не лише в Самарі та Волгограді, а й у Ставрополі та Краснодарі.
І «кляту» систему ПРО саме по Волзі й поставлять.
Якраз у контексті створення бази НАТО в Поволжі й полягає для нас вибір, за кого голосувати на майбутніх парламентських виборах.
Або ми ввійдемо в ЄС і НАТО — або будемо втягнуті в чергове протистояння Росії з ісламським світом і Китаєм, і наші діти й онуки вкотре стануть гарматним м’ясом для Росії.
Нагадаю тим, у кого закоротка пам’ять, скільки українців загинуло в російсько-китайській війні в районі острова Даманського або під час російсько-ісламської війни на Північному Кавказі в ХІХ столітті.
Пам’ятаймо про це, люди!
І голосуйте не серцем, а розумом.
Бо «непорушний правлячий блок комуністів та олігархів-капіталістів» — саме на «клятому Заході» тримає свої гроші, давно купив там квартири й будинки, навчає своїх дітей та онуків.
Вам же просто морочать голову. І створення бази НАТО в Росії є абсолютним підтвердженням цього.
КОМЕНТАР
Антизахідна риторика російських політиків не заважає розширенню співпраці з Альянсом
Якби не проблеми з виборами спочатку в Набережних Челнах, потім — у Ярославлі, а тепер — у Астрахані, то можливість появи логістичної бази НАТО в Ульяновську стала б новим каменем спотикання в Росії. Навіть за цих умов червоні всіх мастей, а також низка шовіністичних угруповань влаштовували марші й різні протести. Але все це якось мляво і зовсім не схоже на те, як реагували в сусідній країні як влада, так і численні захиснички слов’янської єдності на хоч і короткочасний захід американського крейсера до Севастополя. А скільки розмов точилося щодо спільних навчань української армії з контингентами країн НАТО. І раптом на Волзі, на батьківщині Ілліча, священну землю зміг топтати натовський чобіт. Навіть від однієї такої думки лідер КПРФ Геннадій Зюганов і його молодший український товариш Петро Симоненко мали б утратити сон. І кинутися на захист священних берегів, розриваючи дорогою тільняшку, бо для комуністів, а особливо — для товариша Симоненка, за Волгою, як відомо, землі немає. Так учив вождь усіх народів товариш Сталін, пам’ятники якому є такими любими його українським послідовникам.
Це справді вийшло якось кривобоко. З одного боку — постійні прокльони на адресу Альянсу, а з другого — нормальна співпраця. Утім, причини цього теж цілком зрозумілі.
Мабуть, усередині російських керівних кіл не було й немає цілковитої єдності щодо такої глибокої співпраці з НАТО. Заступник міністра закордонних справ Росії Олександр Грушко 5 квітня заявив, що жодної перевалочної бази НАТО в Ульяновську не буде, йдеться лише про тимчасові склади для невійськових вантажів. Потім 10 квітня заступник директора департаменту інформації і преси МЗС Марія Захарова повідомила, що Росія навіть не обговорювала можливості перебування військового чи цивільного персоналу країн НАТО в Ульяновську. Риску підвів Володимир Путін. Відповідаючи на питання в Державній думі, він заявив: «Що ж до Ульяновська, ніяка там не база НАТО, це просто, як військові кажуть, «майданчик підскоку» в разі транзиту повітрям вантажів відповідних військових... Потрібно допомагати їм розв’язувати проблему стабілізації ситуації в Афганістані, інакше нам доведеться робити це самим. Щодо НАТО. Якщо ми деяким країнам НАТО вже дозволили транзит, то в чому проблема для самого НАТО?»
Саме проблема Афганістану і стала тією основою, на якій Росія дала дозвіл на летовище підскоку для літаків НАТО. Становище в Центральній Азії погіршується з кожним днем, і для Росії ситуація в Афганістані і прихід до влади там радикального ісламізму, а до цього йде, становить величезну небезпеку. Не лише у вигляді повноводного наркотрафіку, а й з погляду створення бази для бойовиків, які ведуть боротьбу з центральноазіатськими режимами. І щодо цього Росія як ніхто зацікавлена допомагати НАТО в Афганістані.
Зрозуміло, чому для проміжних натовських, насамперед американських, літаків вибрано саме Ульяновськ. Безперечно, батьківщина Ілліча, але це чинник нематеріальний. Набагато важливішим є його географічне положення і рух літаків меридіаном, що, як відомо, набагато коротше.
Попри розуміння всього прагматизму і навіть потреби для Росії піти назустріч побажанням НАТО, усе ж таки залишається одне, але дуже важливе запитання. Чому Москві можна з НАТО все, зокрема й обсяг співпраці, який постійно зростає, а от Києву не можна нічого? І якщо Росія діє, виходячи зі своїх інтересів, не повідомляючи, не погоджуючи свою політику зі стратегічними партнерами, а начебто й Україна — серед них, то чому цього не можна нам? Ніби завжди говорили про рівноправ’я. Утім, рівноправ’я в Москві та інших столицях розуміють по-різному.
Будуть у Росії бази — якщо хочете, логістичні центри — НАТО чи не будуть — справа, врешті-решт, наших сусідів. Ми їм не указ і диктувати не можемо. Але що можемо, так це мати тверду позицію в питаннях нашої національної безпеки. І не дивитися в таких стратегічних питаннях на те, як насуплює брови сусід. Не подобається Москві, що кораблі НАТО заходять до наших портів або що на наших полігонах відбуваються спільні навчання, — їхні проблеми. Ми маємо збільшувати співпрацю з НАТО і довести її хоча б до рівня взаємодії Альянсу з Росією. А потім — заявляти на весь світ, що Україна — позаблокова країна.
І у всій цій історії довкола ульяновської бази дуже цікаво, скільки галасу було б у Москві, якби такий логістичний центр з’явився б, наприклад, у Харкові. Мабуть, пан Рогозін голос би зірвав, а нині мовчить, ніби води в рот набрав. Який захист російської землі і її рубежів, якщо сам Путін на допомогу НАТО дав дозвіл...
