Російська церква та її проблеми
Назагал, попередні візити московського патріарха можна вважати успішними для творення помісної Української православної церкви. Можливо, якщо Патріарх Кирил ще поїздить Україною так, як він їздив раніше, то в Помісній українській церкві об’єднаються якщо не всі, то абсолютна більшість тих, хто ставиться серйозно до православної віри і хто, власне, і є церквою.
Чимало людей відчули, наскільки російський стиль відносин з паствою чужий для України. Через тисячі охоронців, силоміць зігнаних бюджетників, які вдавали прочан (останніх, до речі, в Харкові не вистачило, і їх на офіційному церковному сайті домалювали «фотошопом»).
Хоча, безумовно, московський патріарх має право безперешкодно відвідувати Україну доти, доки в нього тут є паства і доки в Україні діє безвізовий режим з Росією.
Московський патріарх їде до нас на День Хрещення Києва, не Москви і навіть не Росії. Бо ж улітку 988 року було масово хрещено лише киян, а мешканців сучасної Центральної Росії ще й через півтора століття після цього кияни називали «поганами», тобто язичниками.
Лише факти: Московську митрополію було засновано 1448 року, і в СРСР 1948 року бучно святкували її 500-річчя. Як церква за 64 роки могла постаршати на півтисячоліття — залишається математичною загадкою.
Вітчизняні літописи свідчать, як через майже століття після хрещення Києва прислані з Києва та Чернігова князі все ще зброєю утверджували християнство в Новгороді й на Ростовщині. У середині ХII століття на території сучасної Центральної Росії язичники стратили святого з Києво-Печерської Лаври — Кукшу Печерського.
Особливо часто патріарх полюбляє вживати словосполучення «Свята Русь». Іноді складається враження, що він намагається переконати слухачів, що колись існувала держава з такою назвою.
У Московії елінізований термін «Россия» на позначення цієї країни вперше почала вживати влада лише в XV столітті; відтоді, як 1471 року Литва скасувала автономне Київське князівство, на Москві з’являється ідея Москви як «Третього Риму», а московські князі починають претендувати на землі України.
Остаточно Московія перейменувалася на Росію за царськими указами 1713 і 1721 років. Наприкінці XVIII століття цариця Катерина II своїм розпорядженням наказала народові називатися росіянами й заборонила вживати звичну назву «московитяни».
Московія взяла для своєї нової назви не саме слово «Русь», а її грецьку транскрипцію, бо тоді в Європі та світі було добре відомо, що Русь — це Україна.
Усе це — «секрет Полішинеля». Значно актуальніше, що візит відбувається в момент, коли в самій Росії ціла низка скандалів вдарили по патріархові і, на жаль, по всій церкві.
Перша — історія зникнення на офіційних фотознімках дорогого годинника Патріарха Кирила.
На запитання журналістів щодо того, що стоїть за історією, коли Інтернетом гуляло фото, на котрому — швейцарський годинник Breguet за кілька десятків тисяч доларів у нього на руці, патріарх відповів, що це фото не відповідає дійсності. «Але після того як з’явилася ця фотографія, я пішов і став дивитися. Адже приходять багато і дарують. І частенько стоять коробки, які не відкриваєш і не знаєш, що там. І я побачив, що дійсно є годинник Breguet, і тому я ніде не дав коментарів, що у патріарха такого годинника немає. Тому що так, коробка з таким годинником, який жодного разу не надягали, є, і вона лежить».
Після цієї заяви на офіційному сайті РПЦ patriarchia.ru провели ревізію фотознімків в архіві за період квітня-липня 2009 року й прибрали чи відредагували «Фотошопом» ті з них, на яких годинник Breguet помітний на руці патріарха. Ситуацію зі скандалом усеросійського рівня розкрили журналісти.
До речі, випадково це чи ні, але таке «підтирання» історії відбулося відразу після того, як патріархи українських церков — УПЦ КП та УГКЦ — розкритикували розкіш.
Друга історія — із судом за компенсацію медика Юрія Шевченка, який нібито ремонтом у власній квартирі зашкодив помешканню патріарха, який живе поверхом вище. У матеріалах справи йшлося про те, що квартирі патріарха завдав шкоди на майже один мільйон доларів пил «наночасток». Як виявилося згодом, це був звичайний гіпс. Від імені глави РПЦ справу вела якась жінка, котру прес-служба РПЦ назвала троюрідною сестрою патріарха.
Але й це ще не все. Московська патріархія вирізнилася мстивим переслідуванням справді блюзнірської витівки компанії дівчат під назвою Pussy Riot у московському храмі Христа Спасителя. Однак арешти почалися у Прощену неділю, перед Великим постом. При цьому багато кому в Росії здалося, що справа схожа на інквізицію, а дівчат переслідують не так за співи у храмі, як за озвучене там прохання «забрати Путіна».
Якщо все це накласти на антихристиянські заяви багатьох чільних діячів РПЦ, то складається вельми сумна ситуація для перспектив цієї церкви. Наприклад, керівник синодного відділу зі взаємин церкви й суспільства РПЦ протоієрей Всеволод Чаплін в інтерв’ю «Російській службі новин» публічно закликав до війни проти сусідів Росії й запропонував забрати до армії оранжевих опозиціонерів. За словами Чапліна, Росії необхідно «нарощувати могутню військову присутність» у всіх регіонах, де «люди просять захисту від оранжевих експериментів, різних кольорових революцій». На його думку, не треба боятися війни й бойових дій. «Навіть якщо Росії потрібно буде брати участь у бойових діях, цього сьогодні не варто боятися. Армії треба, нарешті, дати справжню роботу. Мережевих хом’яків цілком можна було б відправити до чинного війська. Ті з них, хто виживе, напевно, стануть людьми», — сказав Чаплін.
Він пояснив, що під хом’яками має на увазі «людей, які кращий час свого життя проводять у віртуальних війнах». «Росія втрачає свою політичну волю саме тому, що не бере участі в повну силу в світових політичних процесах. Те, що ми нині відправили кораблі до берегів Сирії, — добре, але це повинно бути тільки початком. У всіх тих місцях, де люди стурбовані небезпекою кольорових експериментів над тими чи тими народами, Росія цілком може бути присутньою, зокрема військово, повномасштабно, навіть якщо це означатиме участь у бойових діях. І от у них повинен брати участь принаймні весь чоловічий елемент нашого народу, у тому числі й ті ж нещасні хом’яків, які, очевидно, можуть виправитися тільки тоді, коли зіткнуться з реальною чоловічою роботою — військовою», — оголосив Чаплін.
В Україні такої маячні теж більш ніж достатньо.
Так, настоятель севастопольського храму Святителя Філіпа УПЦ МП, протоієрей В’ячеслав Костенко нещодавно заявив, що паства повинна шанувати генералісимуса Йосипа Сталіна, бо він «із відзнакою закінчив духовне училище й навчався в семінарії, тож мав правильне поняття про духовність».
Протоієрей Одеської єпархії УПЦ МП Георгій Городенцев нещодавно сказав, що критикувати Сталіна і його діяльність означає «хулити Духа Святого, осуд якого не проститься ні в цьому столітті, ані в майбутньому». Те, що завдяки Сталіну частина народу забула заповідь «не убий», схоже, не особливо турбує кандидата богослов’я та члена Богословсько-канонічної комісії при Священному синоді.
Ще раніше в церкві під Петербургом з’явилася ікона із зображенням Сталіна. Ігумен Євстафій сказав: «Що б не говорили, а для мене Сталін — батько. І я не хочу зраджувати його».
Якщо Сталін — найкривавіший убивця в історії людства — батько, то хто його діти?
Усе це, безумовно, украй шкідливо позначається не лише на церкві, а й на пастві.
Адже в регіонах, де переважає Московський патріархат, рівень суспільних хвороб (алкоголізму, наркоманії, злочинності, СНІДу тощо) значно вищий, аніж на решті території країни. Що саме по собі по-особливому ставить питання канонічності.
А ще в УПЦ МП не так давно пролунали відомі історії з п’яним священиком за кермом із храму на Троєщині, зі священиком Одеської єпархії, який брав гроші у багатих жінок і витрачав на повій.
Деякі критики Московського патріархату стверджують, що насправді він був заснований не князем Володимиром і навіть не митрополитом Іоною 1448 року, а Йосипом Сталіним 1943-го, внаслідок відновлення патріархії.
Панегірики диктаторові в устах одразу низки священиків — лише зовнішня ознака патології.
Московський патріархат, замість концентрації на релігійних функціях, як це мало б випливати з його номінальної назви, працює рупором офіційної пропаганди, що не має нічого спільного з релігійними цілями та мораллю.
Нещодавно Патріарх Кирил власноруч доповнив перелік смертних гріхів. Таким він назвав порушення військової присяги, дезертирство та ухилення від служби в армії. А ще священики Московського патріархату полюбляють «освячувати» зброю масового знищення — ядерні ракети.
Нещодавно Ліга арабських держав призупинила членство Сирії та пригрозила відкликати послів за загибель тисяч людей в акціях протесту проти президента Асада, як московський патріарх того ж дня відвідав Сирію та побажав місцевій владі успіхів.
Участю в реалізації політичних цілей, які не сумісні з релігією, церква саморуйнується. Ієрархи російської церкви вже відкрито говорять про необхідність нової євангелізації жителів Росії, тобто підтверджують їхнє масове безбожництво.
Нещодавно з’явилася історія з отруєнням настоятеля Києво-Печерської лаври. У крові намісника Києво-Печерської лаври й депутата Київради від Партії регіонів владики Павла, як стверджували ЗМІ, знайшли чи то ртуть, чи то миш’як. Його отруїли через їжу, повідомив прес-секретар Лаври. ЗМІ неодноразово висвітлювали шикарне життя настоятеля, його машини та дорогі аксесуари його водіїв. І за це настоятель багато разів насилав на журналістів прокльони.
На прикладі Печерської та Почаївської лавр, а тепер і Десятинної церкви проглядається мета прозелітизму залежного від Кремля Московського патріархату в Україні — «застовпити» собою місце найбільших святинь українців, щоб використати їх у політичних інтересах Москви.
Або, на крайній випадок, ці святині дискредитувати, щоб вони не стали джерелом формування української солідарності.
Це не що інше, як спроба не дати використати те колосальне моральне багатство, залишене предками, на благо української духовної (а отже, й політичної) єдності.
Моральні потреби пастви в Росії, яка входить до десятки найбільш криміналізованих держав світу, схоже, турбує Московський патріархат значно менше, ніж побудова «Русского мира» на споконвічних українських землях.
Слід відзначити, що Десятинну церкву імперія вже «відновлювала» в 1828 — 1842 роках в імперському московському стилі, що не мав нічого спільного з первісною будовою. Парадокс: елементи шатрової монголо-татарської архітектури, засвоєної Московією, були змуровані на руїнах Десятинної церкви, зруйнованої монголо-татарами.
Річ у тім, що ще 1801 року синод Російської православної церкви заборонив будівництво церков в українському стилі й запровадив норми будівництва церков у московському синодальному стилі, який формувався під істотним впливом казансько-астраханської шатрової архітектури.
Не виключено, що таку ж споруду хочуть звести на місці Десятинної церкви, аби підмінити старовинну київську архітектуру «новоділом русского мира».
Мабуть, Московський патріархат розуміє, що змінюється ставлення до нього як до церкви. Вихід вбачають у пропаганді. Голова синодального відділу зі взаємин церкви і суспільства РПЦ, протоієрей Всеволод Чаплін, засудив манеру росіян одягатися: «Добре було б і загальноросійський дрес-код придумати. Нехай на стрип-бари та будинки розпусти можна його не поширювати».
Тож, схоже, існування офіційно заборонених стрип-клубів і будинків розпусти власників лімузинів і дорогих годинників не надто бентежить, головне — аби «кокошник пасував». Чаплін навіть запропонував відкривати православні нічні клуби, які б діяли «і о другій, і о п’ятій ночі».
«Катастрофою історичної Росії» назвав розпад Радянського Союзу Патріарх Московський і всієї Русі Кирил. Невже Патріарх забув, що це була найкривавіша держава в історії людства, що вбила тисячі священиків, мільйони мирян, зруйнувала тисячі церков і звела безбожництво в культ?
Соціологи доводять, що росіяни переважно є менш релігійними, ніж українці. На минулорічний Великдень у нас до церков прийшло 11 млн вірян із 45 млн населення, у Росії — 8 млн із 142. Тобто Пасху святкувало майже 25% українців, а в Росії — лише 5. УПЦ МП пройшла унікальний шлях — стала релігійною меншиною, маючи чисельну перевагу за парафіями: 12 тис. проти 4 тис. УПЦ КП.
Хоча є і втішні моменти. Треба сказати, Президент Янукович уже не бігає за Патріархом Кирилом, як у минулі роки.
Під час минулого візиту склалося враження, що московський гість спочатку навіть взявся нажахати Президента. Привітання Януковичу від патріарха з днем народження прийшло за день до самої події, всупереч усталеній традиції.
Торік московський гість часто згадував Чехова: «Я з дитинства любив читати Чехова. Мені це дуже допомагало у важкі шкільні роки, коли ще була антирелігійна ситуація в країні, і я як віруючий перебував під утиском. Спогади про оповідання Чехова допомагали з гумором ставитися до тих людей, які намагалися мене перевиховати».
Однак Президент тоді відпустку так і не перервав. Як буде цього разу — побачимо.
УПЦ МП нині перебуває у вкрай складній позиції. З одного боку, чимало її священиків щиро сприймають місію церкви. З другого, ця місія несумісна зі статусом церкви як іноземного ідеологічного департаменту. Може, час творити церкву без жовчі, без перекошених облич, з ясним розумінням того, що любити ближніх, зокрема свою країну — богоугодна справа, єдино можлива для християнина? Хіба добрий пастир поведе свою паству туди, де її неодноразово вбивали?
Напевно, кожен із священників УПЦ МП мав би спитати себе: а як би чинили в таких умовах перші християни? Бо ж у Біблії написано: «А якщо ти ні теплий і не гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст».
