Розумному законові потрібні розумні законники

Як колись казали, справедливість — моє ремесло. Багато років я працюю народним суддею (спочатку на Полтавщині, нині — у столиці). Не дуже я певен, що обрав собі добру роботу. Багато доводиться бачити горя, а найголовніше відчувати своє безсилля перед океаном соціального зла. А суддя у нас «крайній» — влада тисне, підсудні намагаються купити. А як не куплять — клянуть до десятого коліна. Приміщення суду обшарпане, стільцям для публіки давно пора на звалище. Отак і живемо. Зрештою, Бог з ним, отим приміщенням і стільцями. Усе можна стерпіти, якщо є головне — справедливість. Так дуже часто її нема...

Лише один-єдиний раз під час роботи в Полтавській області довелося мені по службі мати контакт з Є. Марчуком. Не знав я тоді, яка в нього попереду кар'єра. Та й Євген Кирилович теж, мабуть, цього не знав. Але та зустріч назавжди запам'яталася. Бо йшлося про людину, яка на своєму незатишному місці так просто й невимушено дбала про справедливість, як просто ми з вами дихаємо. Сьогодні ми добре розуміємо, що справедливим є не той світ, де всі однакові (і однаково бідні). Справедливим є суспільство, у якому для всіх є рівні можливості, де всі однакові перед Законом так, як усі однакові перед Богом. Має для цього бути розумний закон, але до нього ще потрібні розумні законники. Радо підтримую виборче гасло Є.Марчука «Демократія — це диктатура закону». Але хочу запропонувати гасло і для нас, його виборців: СПРАВЕДЛИВІСТЬ — ЦЕ МАРЧУК!

На жаль, не можу підписатися повним прізвищем. О.Ц., Київ