«Русский мир» — узкий мир!»
Ідеться, звісно, не про світ російської культури, а про «мір» патріарха Кирила (Гундяєва), той «мір», суть якого Донецький губернатор Близнюк конкретно сформулював так: «Я слушал проповедь Кирилла, который сказал: вы молитесь за своих врагов, а чем больше вы будете за них молиться, тем быстрее Господь их накажет. Поэтому я и молюсь». Саме вузькість світогляду, зашореність світосприймання апологетів і адептів т.зв. «русского мира», як можна побачити, вражаюча: головне, знайти ворогів і щоб їх якось скарати. Самим не по зубах — то може хоч вища сила допоможе. Бо ж головна мета — зірвати нині той плід (нескорений український дух), до якого так і не дотяглися за століття ні руки російського царизму, ні за цілі десятиліття не досягли хижі пазурі продовжувачів глобалістичних марень — набагато більш жорстокого й незрівнянно лицемірного російського комунізму (більшовизму).
Публікація і обговорення откровень Агафангела — одеського єпископа УПЦ МП, здобутих О. Венедиктовим із «Эхо Москвы», безцінне за своєю пізнавальною вартістю. І не має значення, яку мету перед собою ставив журналіст,— важливий результат. Бо в результаті ми переконалися, яка безодня ненависті до українського народу криється під єпископською сутаною московського попа, котрий вважає канонічним прилюдно заявити, що «є патріарх у Києві, а я тутешній патріарх». Отже, цей «патріарх» просторікує журналістові, що «Львів — це наша Чечня». І виявляється, що «це ще не найжорсткіше», в чому «чесно» звірялася московському асові журналістики «ця людина — легендарна сама по собі» (еге ж: «Його побоюються і Президент, і голова облдержадміністрації»!), очевидно, приміряючи певні дії, адекватні розбою Путіна щодо Чечні, де його доблесні воїни вішали чеченських дітей, чіпляючи до ніг таблички «Будущее Чечни», а ошалілий натовп патріотів на дорогах імперії верещав вслід гуманітарному транспортові, що вивозив уцілілих діток з цього пекла до Чехії: «Не пущать их, ведь они там повырастают и будут мстить нам» — все це в свій час публікували навіть наші ЗМІ, як і тепер откровення Агафангела. Виявляється, якщо парафіянин не голосує за ПР, то «легендарна особа» в кращому випадку каже йому: «Подякуй, що не прокляну» і «свою паству змушує правильно голосувати» (але ж, за законами України, це прямий кримінал — когось змушувати «правильно» голосувати!). Більше половини українських виборців — «помаранчева зараза». Ну, а вже «Євросоюз — це все фашисти», бо «Наша спільна Батьківщина — СРСР» (не Україна!). Воістину, сіє достойно єсть його московського преосвященства, тому воно навіть бажає, аби все це було обнародувано журналістом. Тільки невже оте українофобне преосвященство — громадянин України? Бо зовсім не зрозуміло, чому прокляття на адресу українських громадян повинні безкарно витати в просторах нашої Держави, чорним вороном кружляти над їх головами? Хіба ще мало нам 70 років було цих воронів?
Ось все це і є «русский мир» — духовно узкий мир».
