Самогубство Трієра

Скандал з Ларсом фон Трієром став чи не найгучнішою подією нинішнього Каннського фестивалю, де знаменитий датський режисер представляв свій новий фільм «Меланхолія».

Як уже повідомлялося, на фестивальній прес-конференції на запитання про його німецьке походження та інтерес до нацистської естетики кінематографіст відповів: «Можу вам лише сказати, що я довго вважав, що я єврей, і був дуже щасливий від того, що єврей, але потім з’явилася Сюзанна Бієр (датська режисерка-єврейка, володарка «Оскару» за кращий іноземний фільм. — Д. Д.), і раптом мені перестало подобатися бути євреєм. Це був жарт. Пробачте. Але виявилося, що я не єврей. Якби я був євреєм, то був би євреєм другої хвилі, таким собі євреєм нової хвилі, але в будь-якому разі я хотів бути євреєм, а потім з’ясував, що насправді я — нацист, бо із сім’ї німців. І це також принесло мені певне задоволення. Отже, що я можу сказати? Я розумію Гітлера. Вважаю, що він робив неправильні речі, але я можу собі уявити, як він сидить у своєму бункері... Я кажу, що розумію цю людину. Він не той, кого ми називаємо хорошим хлопцем, але я багато в чому його розумію та співчуваю йому... Та годі! Я не за Другу світову війну. І не проти євреїв. Я навіть не проти Сюзанни Бієр. Я дуже навіть за них. Але Ізраїль дістав. Як я виберуся з цього речення? О’кей, я — нацист. Щодо мистецтва, то я за Шпеєра. Мені подобався Альберт Шпеєр. Він був серед кращих дітей Господа. У нього був такий талант, що... Гаразд, досить».

На запитання про бажання зняти блокбастер пролунала відповідь: «Так. Ми, нацисти, любимо робити великомасштабні речі. Може, я міг би зробити «Остаточне рішення» (Final Solution)».

Попри те, що вже наступного ранку режисер вибачився, керівництво Каннського фестивалю опублікувало офіційну заяву: «Рада директорів фестивалю ...надзвичайно шкодує про те, що Ларс фон Трієр використовував цей форум для того, щоб казати неприйнятні речі, що суперечать ідеалам гуманізму, завдяки яким і заради яких існує наш фестиваль... Рада директорів рішуче засуджує ці висловлювання й оголошує Ларса фон Трієра персоною нон грата на Каннському фестивалі. Це рішення набирає чинності негайно».

Утім, «Меланхолію» не зняли з конкурсу, тож, як наслідок, виконавиця головної ролі, Кірстен Данст одержала приз як краща актриса.

А скандал навколо заяв Трієра продовжував розгоратися. Його відмовилися обслуговувати в одному з каннських ресторанів, а відомий французький режисер Клод Лелуш заявив, що Трієр вчинив «кінематографічне самогубство».

Ситуація, звісно, неприємна, але в разі з Трієром не є несподіваною. Автор «Догвіля» й «Ідіотів» схильний епатувати, і заяви про нацизм належать до тієї ж серії, що й написане у нього на руці непристойне слівце fuck, плани зняти Данст у християнському порно, торішні похвали собі самому в контексті виходу фільму «Антихрист» і багато чого іншого. Трієру замало екрана, він ще й намагається режисирувати реальність навколо себе. Перевіряти соціум, як то кажуть, «з ноги». Очевидно, одностайне сприйняття «Меланхолії» насторожило його, і він вирішив зіграти з фестивальною публікою у свою улюблену гру. Зіграв занадто вдало.

При тому, що запитання про національне походження, так само як і про релігійне сповідання, і суму заробітку, які зазвичай публічно ставлять приватній особі, є глибоко некоректними, що скандальні пасажі звучать, як незграбний жарт, а не політична заява, що Трієр — не нацист, що вибачився він цілком щиро й неодноразово, що зоологічний расист і антисеміт Мел Гібсон комфортно гостював на форумі від початку до кінця, — попри все це, адміністрація Канн мала право ухвалити таке рішення хоча б заради власного бачення репутації фестивалю (наскільки воно обѓрунтоване — інше питання). Хочеться сподіватися, що в організаторів вистачить мудрості й надалі допускати фільми Трієра та його самого на конкурс.

Утім, здається, найбільше помилився Лелуш.

Так, Трієр справді вчинив самогубство, але раніше — коли «Меланхолію» побачили перші глядачі. Щоразу, коли автор закінчує роботу й випускає її в світ, він добровільно піддає себе особистісній смерті — в завершеному творінні. Він замовкає, все, що він казав донині, стає несуттєвим, промовляти починає твір, і ця промова тим гучніша, чим талановитіший митець. На таке самознищення Лелуш та йому подібні не здатні.

Місце ескапад Трієра зникає далеко за кадром. Дурниці забудуться. Залишаться фільми.