Самоцензура і «чорні списки»

Практично дві третини журналістів — 64,7% — визнають існування політичної цензури в Україні. Про це свідчать дані соціологічного опитування, проведеного Українським центром економічних і політичних досліджень 12—16 листопада, повідомляє Інтерфакс-Україна. В опитуванні брали участь 727 журналістів, які представляють центральні, обласні, районні і місцеві засоби масової інформації. Опитування проводили у всіх областях України, Криму, Києві та Севастополі.

Ще 21,5% опитаних журналістів вважають, що цензура «швидше існує»; 6,1% схиляються до думки, що її «швидше не існує»; 3,1% опитаних стверджують, що «політичної цензури в Україні не існує». 4,6% респондентів не визначилися з відповіддю. Таким чином, близько 90% журналістів переконані в існуванні політичної цензури.

Водночас бiльше як половина (58,5%) журналістів заявляє, що вони не боролися з проявами політичної цензури. Крім того, 41,5% працівників ЗМІ стверджують, що вони намагалися боротися з проявами політичної цензури.

Разом із тим, вважає експерт УЦЕПД Юрій Якименко, той факт, що кількість журналістів, які робили спроби боротися з політичною цензурою, вже перевищила 40%, дає підстави сподіватися на подальшу активізацію боротьби проти цензури. «Якщо ситуація в сфері свободи ЗМІ не покращиться, то лави борців з цензурою поповнюватимуться», — підкреслив експерт.

Більшість — 61,6% — українських журналістів особисто стикалися з проявами політичної цензури. При цьому 38,4% опитаних не стикалися з проявами цензури.

Згідно з даними опитування, найпоширенішою формою політичної цензури є «самоцензура журналістів, викликана побоюванням негативних наслідків публікації тих або інших матеріалів». Так вважає 57,3% з тих, хто особисто стикався з проявами політичної цензури.

Крім того, опитані журналісти стикалися з такою формою політичної цензури, як «вилучення редактором небажаних із політичного погляду фрагментів з авторського матеріалу, редагування, яке істотно змінює його політичні акценти» — 54,8%.

«Проведення керівництвом «роз’яснювальних бесід» із журналістами, в яких висловлюються побажання стосовно необхідного характеру висвітлення тих або інших політичних подій, діяльності державних і політичних осіб» вказали 54,5% опитаних. «Пряму вказівку керівнику ЗМІ або журналісту з державного органу» відзначили 50,8% респондентів. «Отримання прямої вказівки керівництва стосовно необхідного характеру висвітлення тих або інших політичних подій» — 47,6%.

«Відмову в публікації підготовленого журналістом матеріалу через його політичні аспекти» назвали 27,7% учасників опитування. «Представлення журналістам списку небажаних для згадки або цитування осіб (політиків, експертів і т.п.)» — 24,7%.

«Поширення в редакціях ЗМІ анонімних інструкцій, у яких подається перелік подій і осіб, небажаних для висвітлення, інструкції щодо характеру коментарів про політичні події» вказали 8,4% опитаних. З іншими формами політичної цензури зіткнулися 5,1% респондентів.

Повністю результати опитування опубліковано в журналі «Національна безпека й оборона», №11 за поточний рік, який спеціально підготовлено до сьогоднiшнiх парламентських слухань «Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензури в Україні».