Сашко став «реально існуючим» на тринадцятому році життя,

Важко повірити, що ще місяць тому хлопчисько вправно справлявся з важкими ящиками з пивом, горілкою, водою, коробками з печивом і всіляким іншим товаром, розвантажуючи разом із такими ж, як він сам, машини біля комерційних кіосків на Севастопольському ринку в Києві. Плата за роботу — по гривні на брата за розвантажену машину.

А між «основною роботою» Сашко разом з іншими «гаврошами» жебракував, виманював у людей гроші, крав різні дрібниці. Вкрадене реалізовував. На виручені гроші можна було поїсти, попити пивка, купити сигарети. Все це було ще зовсім недавно.

Сьогодні в Сашковому житті сталися серйозні зміни: на 13-му році свого життя він отримав документ, що офіційно підтверджує факт його реального існування в цьому світі. До цього ж присутність його на білому світі була умовною: ні в яких установах і ні за якими документами Сашко не числився. Прописки у хлопчика, природно, також немає, адже її немає й у Сашкової матері. Квартиру вона вже давно продала, а гроші розлетілися за вітром. Зараз вони живуть у квартирі її співмешканця, який вже декілька років сидить у в’язниці.

Сашко народився, коли його матір позбавили батьківських прав на старшу дочку. То який сенс було його реєструвати?! Тим більше, що надалі це розв’язало матері руки щодо квартири: під час її продажу опікунська рада не збиралася — дитини ж бо немає! Ось так і прожив Сашко Корнєв на білому світі цілих 12 років.

Жив би, напевно, так і далі, якби не потрапив він у поле зору Віри Григорівни Осадчої, яка очолює відділ Служби у справах неповнолітніх Залізничної райадміністрації міста Києва. Для того щоб Сашко став «реально існуючим», Вірі Григорівні довелося піти на явне порушення закону. Головна проблема — відсутність прописки в матері. Допомогли особисті зв’язки, «свої люди». Зате хлопчика таки вдалося вирвати з чіпких рук вулиці. В серпні завдяки Вірі Григорівні Сашко їздив до дитячого оздоровчого табору — на море. Маленькій людині відкрився зовсім інший світ...

А восени Сашко сам прийшов до Віри Григорівни і попросив записати його до школи! Вже майже місяць він ходить до нормальної школи. Від першокласників Сашко не дуже й відрізняється. Дітям, правда, про всяк випадок сказали, що йому 9 років і не ходив він до школи тому, що тяжко хворів. Усе необхідне для навчання йому зібрала знову ж таки Віра Григорівна.

Сашко щосили старається Віру Григорівну не підводити: в школі поводиться добре, вчителі ним задоволені й сподіваються, що за рік йому вдасться пройти програму хоча б двох класів. З математики Сашко взагалі в передовиках — отримує самі лише п’ятірки: гроші ж на базарі навчився рахувати дуже давно... В школі йому дуже подобається. Про минуле життя не згадує. В Сашкової матері також настала світла смуга в житті: вийшла з запою, навела в квартирі порядок, влаштувалася працювати на лоток, вдома завжди є що поїсти.

— Сподіватимемося, що в Сашка все буде добре, — говорить Віра Григорівна, — в нього з’явилася можливість стати на шлях істинний.

Віра Григорівна надію на краще майбутнє «дітей вулиці» підкріплює конкретними справами. Майже всі підлітки — всього 15—20 чоловік, які ще донедавна «мешкали» на Севастопольському ринку, — зараз прилаштовані. Хто в інтернаті, хто до школи повернувся, кого вдалося влаштувати до ПТУ.

До речі, на обліку в Службі у справах неповнолітніх Залізничного району столиці перебуває 268 підлітків: 118 дітей з неблагополучних і малозабезпечених сімей, 124 малолітні правопорушника і 27 дітей, схильних до бродяжництва. Це за документами!

Сашку Корнєву, звичайно ж, пощастило. А скільки ще таких, як він — затурканих, напівголодних, схожих на маленьких вовченят, змушені постійно вести нелегку боротьбу за існування — вештатися вулицями, ринками, вокзалами й підворіттями?..

Їм потрібна наша допомога, тепло, захист.

№239 11.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»