Шахти шукають господарів

Два вибухи на шахті «Распадська» (Междуреченськ, Кемеровська область Росії), що забрали 9 травня 67 життів (доля 23 чоловік іще не відома), не лише затьмарили свято Перемоги в Москві, але й у черговий раз нагадали Україні, що така сама біда будь-якої хвилини може статися й на її підземних підприємствах (багатьом з них також притаманна висока концентрація метану). Не випадково вже через півтора тижня після російської трагедії й через день після від’їзду з України президента Росії Дмитра Медведєва Президент України Віктор Янукович вирушив у Луганську область — другий за значенням вугільний регіон України.

Справ у галузі дійсно чимало. Вона гостро потребує інвестицій і корінної модернізації, одне із завдань якої — створення безпечних умов праці. Але держава останнім часом давала гроші лише на платню шахтарям. Як уважає заступник міністра вугільної промисловості Юрій Чередниченко, галузь, незважаючи на великі запаси вугілля, перебуває в стані занепаду. Причини цього, на думку чиновника, — у неефективному регулюванні, низькій конкурентоспроможності вугільних підприємств, недосконалості структури управління вугільною промисловістю. За словами Чередниченка, видобуток вугілля в країні падає з року в рік. 2008 року він скоротився на 2,2 мільйона тонн порівняно з 2007 роком, а в 2009 році — на 5,5 мільйона тонн. Фінансовий стан підприємств критичний. Обсяг кредиторської заборгованості більш як 13 мільярдів гривень, заборгованість по відрахуваннях до Пенсійного фонду і фондів соціального страхування наближається до 4 мільярдів. Заступник міністра стверджує, що більшість вуглевидобувних підприємств країни є потенційними банкротами.

Як виправити становище? Міністерство розробило проект концепції реформування організаційних структур управління вугільною промисловістю. Відповідно до нього шахти й шахтоуправління отримують статус юридичної особи й стають головною ланкою структури галузі. Ця реформа, за словами Чередниченка, значною мірою спрямована на те, щоб «підвищити рівень адаптації первинної ланки виробництва до процесу роздержавлення вугільної промисловості».

У кінці минулого тижня Міністерство спільно з Контрольною комісією парламенту з питань приватизації презентувало в Києві проект Закону України «Про особливості приватизації майна вуглевидобувних підприємств». Одним із доповідачів по цьому законопроекту на круглому столі, що його провів парламентський комітет з ПЕК і згадана комісія, був заступник голови Фонду держмайна Ігор Хотей. Говорив він про проблеми приватизації вугільних підприємств і, зокрема, відзначив, що головною з них сьогодні все ще є березневий указ Президента України від 2008 року, яким було заборонено приватизацію об’єктів паливно-енергетичного комплексу до затвердження програми розвитку галузі. Але Фонд уважає, що цю перешкоду було знято ще в травні того ж року, коли Кабмін схвалив Концепцію реформування вугільної галузі, метою якої є приватизація підприємств і залучення ефективного власника.

Хотей підкреслив, що в проекті згаданого закону основну увагу приділено продажу пакетів акцій підприємств, які приватизують, тоді як, на його думку, найактуальнішою проблемою є приватизація шахт цілісними майновими комплексами.

Аналогічну думку висловив і народний депутат, лідер профспілки працівників вугільних підприємств Віктор Турманов. Він нагадав, що саме так було приватизоване найбільше в Україні вуглевидобувне підприємство «Павлоградвугілля», яке тепер щороку вкладає в розвиток по мільярду гривень. У той же час профспілковий лідер запропонував, щоб реформа в галузі проводилася поетапно, з використанням пілотних проектів, починаючи з шахтобудівних підприємств, які необхідно відродити, щоб дати перспективу вугільній галузі в цілому. Турманов також запропонував надавати переваги при приватизації тим інвесторам, які вже встигли себе зарекомендувати в процесі державно-приватного партнерства, а також розробити заходи, направлені на реалізацію все ще гальмуючого закону про престижність шахтарської праці.

За його словами, інакше в галузь незабаром нема чого буде вкладати гроші: більш як половина шахтарів — пенсіонери, а молодь робота у вугільній галузі поки що не приваблює.

Але далеко не всі профспілкові функціонери підтримують сьогодні необхідність приватизації. Так, голова Макіївської регіональної організації Національної профспілки гірників України Анатолій Акімочкін в коментарі «Дню» відзначив, що сьогодні немає необхідності терміново її проводити. При цьому він послався на приклад Польщі, де уряд і профспілки свого часу підписали меморандум до 2015 року, у якому домовилися, що всі підприємства залишатимуться в державній власності. Меморандуму, за словами Акімочкіна, дотримуються. Він запитує: а чи готові ми до швидкої приватизації шахт? І відповідає: «Зміна форм власності не є панацеєю від усіх бід, і це не порятунок для вугільної промисловості». Профспілковий керівник перелічує підприємства, що перебувають у держвласності й прекрасно працюють: «Ровенькиантрацит», «Свердловськантрацит», «Макіїввугілля» та інші. Акімочкін уважає, що шахти, за підтримки держави, можуть досягти добрих результатів, зберігаючи соціальну сферу й великі соціальні гарантії, що, як він сказав, не робиться на приватизованих підприємствах. На недавній зустрічі з міністром вугільної промисловості Юрієм Ященком, розповів Акімочкін, ішла мова про потенційних інвесторів галузі. Серед них згадувався Китайський народний банк, з яким було проведено відповідні переговори. Він готовий інвестувати під державні гарантії. Акімочкін уважає, що й інші інвестори через гарантії вважатимуть за краще працювати з неприватизованими підприємствами. Такий підхід, на його думку, може дати можливість гірникам піднятися й працювати.