Шанс для очищення
Порушивши справу проти свого попередника і «батька» всієї політичної системи, що існує й зараз, Президент Янукович зробив більше ніж рішучий крок, результат якого неможливо вважати наперед визначеним. Дуже велику «хвилю» ця справа викликала в українському політикумі. У першу чергу тому, що засвідчила — недоторканних в системі більше немає. Але, поки, схоже, одна частина системи готова пожерти іншу заради того, щоб виглядати чистішою й більш легітимною в очах своїх виборців. Будь-яка з мотивацій справи Кучми — від «розкуркулення» пов’язаних з ним олігархів до «російського сліду» і посилання на боротьбу за кремлівське крісло Медведєва й Путіна — може відповідати істині. Мало того, більшість із цих мотивацій доповнюють одна одну, й складають одну картину — видовище показового «обрубування хвостів», що висять на всій українській владі з 2000 року, як свого роду «первородний гріх». Досі здавалося, що справа Гонгадзе негласно зв’язала своєю кров’ю всю еліту, навіть безпосередньо в ній не замішану. Замкнута корпорація, на яку нестримно перетворюється наш політичний бомонд, цілком могла й дуже хотіла б обійтися без винесення сміття з хати, як би він не «свербів» в очах громадськості й Заходу і не кидав тінь корупції і безкарності на всі уряди і президентів, незалежно від політичного «забарвлення».
Представники нинішньої влади, не настільки задіяні в підкилимній боротьбі десятирічної давності, вирішили знищити, скасувати негласний консенсус усередині верхівки політбомонду. І почати все якщо не з чистого, то з дійсно нового аркуша. Для цього вони пішли проти «старої» частини еліти, узявши за основу найбільш резонансну справу в історії України. Легалізувавши «плівки Мельниченка», вони практично відкрито натякнули на те, що компромат на велику частину представників кучмівського часу тепер в їхніх руках.
Якщо поглянути на той варіант постанови про порушення кримінальної справи проти Кучми, який з’явився в ЗМІ, ми побачимо, що там немає інших знакових фігур, яких пов’язують зі справою Гонгадзе. У першу чергу, там немає спікера Володимира Литвина. Отже з точки зору правосуддя, вся історія з вбивством Гонгадзе розвивалася по лінії Кучма — Кравченко — Фере — Пукач, причому два фігуранти цього ланцюжка мертві. Тим більше сумнівна сама перспектива кримінального процесу. Адвокати другого президента України зроблять все, щоб озвучити два положення. Перше — докази потенційної винуватості Кучми отримані незаконним шляхом, і друге — що термін давності в цій справі вже добіг кінця. Взагалі, сам можливий процес над Кучмою стане випробуванням юридичної системи України. У результаті суд може опинитися перед вибором між рішенням юридичним і політичним. Наприклад, відповісти на дражливе питання: чи впливає статус обвинуваченого на термін давності?
Якщо процес завершиться виправданням Кучми або засудженням його умовно, нинішню владу можна вважати як такою, що програла. Зворотного шляху немає. Але і будь-яке інше рішення, без максимально об’єктивного розгляду всіх обставин отримання тих же «плівок Мельниченка» не може вважатися юридично коректним. Отже, без залучення до процесу нових фігур будь-який його результат не можна розглядати, як справедливий.
Розуміння очевидної кон’юнктурності дійства, що почалося, неминуче породжує інше запитання: чи здатна країна очиститися таким чином від «кучмізму», від тієї системи, яку другий президент вибудовував 10 років, і «дітьми» якої є значна частина нинішнього політбомонду, а «онуками» — по суті, вся діюча влада. Звичайно ж, порушення самої справи — крок рішучий і правильний. Але наступні кроки виявляються набагато складнішими. Організація самого процесу, його перебіг, і характер ухваленого вироку — усі ці етапи стануть випробуванням влади на об’єктивність мотивів, на бажання дійсно розібратися з «головною справою країни».
Нинішня влада, яку все так само, якщо не більше, звинувачують у розгулі корупції й «кишеньковому правосудді», може відповісти на запитання «А судді хто?» лише шляхом максимальної рішучості в пошуку і покаранні всіх причетних не лише до персональної справі Гонгадзе, але і до інших злочинів, сліди яких зафіксовані на «плівках Мельниченка».
Лише так, і не інакше. Інакше говорити про будь-яке очищення, оновлення і зміну світогляду правлячої верхівки неможливо. Можна говорити лише про «скидання негативного баласту» і «обрубування кінців», про одномоментні махінації й приватні мотиви — але не про глобальну тенденцію і процес становлення влади на рейки інформаційної відвертості, позбавлення від корупції й постійної спокуси застосувати насильство. У цьому сенсі питання, чи відправлять Кучму за грати, виявляється приватним. Базове питання — чи готова нинішня влада не повторювати помилок його правління, і не здійснювати десятки нових? Чи готова вона порушувати справи проти мажорів і прокурорів, що чавлять людей на своїх авто, чи готова вона рішуче покласти край рейдерству, чи готова вона припинити ухвалення сумнівних кодексів і нарощувати шалений податковий тягар? Чи готова вона припинити маніпуляцію свободою слова і перестати тиснути на ЗМІ, чи готові нинішні можновладці розкрити карти щодо своєї власності — хоча б тієї, яка є «секретом Полішинеля»? Інакше жодного «очищення» від негативу не станеться.
