...Ще ніколи російська демократія не була для нас такою дорогою
З одного боку, важко собі уявити, що має далі відбутися з Росією, щоб В.Гусинського продовжували і надалі тримати під арештом (без висування конкретного звинувачення!) після такої бурхливої і могутньої реакції найвидатніших особистостей Росії, незалежно від їхніх політичних уподобань і особистих взаємовідносин з Гусинським та ЗМІ, що входять до його медіа-холдингу. І не принципово у цьому разі, чим керувалися, скажімо, Сергій Доренко, котрий прийшов на прямий ефір програми «Глас народу», яка вийшла на НТВ буквально через дві години після арешту Гусинського, чи Б.Березовський, який також одним із перших серед російських бізнесменів негативно відкоментував затримання свого головного конкурента. До речі, якщо Бориса Березовського можна цілком запідозрити у лицемірстві, про що непрямо говорив у «Гласе народу» Борис Нємцов, переконаний у тому, що йдеться не про політичний тиск влади на незалежні ЗМІ «Медiа-Моста», а лише — про боротьбу одного угрупування (Нємцов назвав прізвища Березовського, Мамуда, Волошина) — проти іншого. Може йти мова і про елементарну логіку самозбереження, у рамках якої неможливо не розуміти, що сьогодні — Березовський (нагадаємо ситуацію, коли Б.А. не впускали до Росії), завтра — Гусинський, сьогодні — Гусинський, завтра — Березовський... Що ж до Сергія Доренка, то, думаю, тут реакція складніша, адже не виключено, що і Сергій Леонідович вважає себе демократичним журналістом, який говорить, нехай і напів, але правду, хоч брудно, але...
Головне, що негативна реакція на арешт Гусинського навіть його недоброзичливців, не кажучи вже про десятки заяв колег, депутатів різних фракцій, Євгена Примакова, губернатора Санкт-Петербурга Володимира Яковлєва та інших, не меншою мірою, ніж явні правові порушення при затриманні респектабельного бізнесмена, дозволяють передбачити, що фінал у цієї акції російських силовиків буде один, і не на їхню користь. Тобто, російська еліта змогла довести, що вона усвідомила попередження ще Фазіля Іскандера в його «Кроликах й удавах»: «Хлопці — будемо боятися, з’їдять живими».
З іншого боку, важко собі уявити, що така реакція владою Росії не прораховувалася. А, значить, або не розраховували на реакцію таку блискавичну і таку могутню, або ця реакція нікого не хвилювала — в принципі. Останнє у поєднанні з ліберальними кроками Путіна в економіці (революційний проект податкового кодексу тощо) відверто скидається на бажання наслідувати приклад чилійської диктатури часів Піночета. Тим більше, що при цьому на руках у Путіна є такий козир, як законна всенародна обраність, колосальна до нього довіра народу Росії і... народна злиденність. Розрахунок — тонкий: як мовиться, чи схвилює когось у такій ситуації «сльоза ліберальної інтелігенції» за якимись там свободами й правами?.. Зате конкретну проблему з якоюсь пресою, що плутається під ногами, яка цю одностайну народну довіру і схвалення намагається підірвати — може бути вирішено. Причому, я думаю, і у влади немає ніяких ілюзій з приводу того, що Гусинського можуть не відпустити з Бутирки. Просто, як сказав один з учасників передачі «Глас народу», треба «налякати» конкретну людину. І дати сигнал конкретному колу людей: валіть звідси — вам все одно не дадуть тут жити. Не дадуть заважати будувати велику і багату Росію.
І ось тут російська інтелігенція й ділова еліта роблять єдино, як мені здається, правильний хід, об’єднавшись не тільки в реакції на репресії проти вільної преси й інакомислення (ми вже бачимо, що у Росії це набагато менше за нинішніх умов турбує владу, аніж, скажімо, навіть у нас в Україні). Не тільки пов’язуючи те, що відбувається, з репутацією Росії у світі, з проблематичністю отримання в таких умовах для бізнесу західних інвестицій, але й даючи зрозуміти: ми чинитимемо опір. Ми не мовчатимемо. Ми «будитимемо» народ. Нас — багато, зрештою. Це, мені здається, найважливіше. Як важливе й те, що у Держдумі Росії якраз нині формується могутній правий блок «СПС — Яблоко», готовий активно і гласно відстоювати передусім інтереси побудови правової держави в Росії. Віце-спікер Держдуми В. Лукін вже заявив про те, що вони не будуть просто даремно кричати. Депутати фракцій «Яблоко», СПС, «Отечество — вся Россия» збираються ініціювати законодавчі зміни у Росії: і щодо кримінального кодексу, і щодо діяльності генпрокуратури. Зміни, які б максимально могли захистити суспільство і його громадян від подібного свавілля силових органів. До речі, саме такі дії політичної ліберальної еліти можуть мати і досить вагому підтримку виборців, бо ж пристрасті за «сильною рукою» — це одне, а те, що всі пострадянські суспільства натерпілися від силового беззаконня — це також факт.
Таким чином, ми бачимо, що єдиною запорукою наявності в державі реальної противаги диктаторським спрямуванням влади є грамотна, злагоджена, професійна, постійна, ніколи не вгамовна, протиборна сила політиків, журналістів, законодавців, творчої інтелігенції. Це єдиний захист від скочування держави до ситуації правого безладу, яка завжди, попри тимчасові економічні підйоми (навіть), закінчується для суспільства крахом. І якщо сьогодні в Росії громадянське суспільство зможе стати реальною противагою державі, якщо воно зможе змусити владу здійснювати економічні перетворення паралельно зі зрощенням політичних свобод і правової держави — можна буде сподіватися, що і для всіх країн СНД буде відкрито шлях до цивілізації, до реального благополуччя простої людини. Якщо ні... Іноді лінія боротьби велетенських систем дійсно проходить по долях конкретних особистостей — або, скажімо, одного-єдиного в Росії незалежного телеканалу НТВ... Адже у пікових для системи ситуаціях завжди все схрещується на одній цеглинці, яку варто лише вийняти...
Я думаю, в Україні поки що таких цеглинок ще багато. Та от чиїх кількість меншатиме, чи збільшуватиметься — це вже також залежить від дій самого суспільства. Тобто, нас. То чи буде, до речі, обговорювати наша Верховна Рада поправки до законодавства щодо позовів до ЗМІ? Будемо ми самі, журналісти України, завжди давати об’єктивну і принципову оцінку як діям влади стосовно ЗМІ, так і випадкам журналістських порушень професійної етики? Чи навчить нас чомусь досвід тієї ж Росії?
