"Що літа мої зігріє"
Ми попросили кількох людей похилого та старого віку дати відповідь на запитання, яке багатьом здалося дивним і невчасним, а деяким респондентам навіть образливим. То ж питання: "Що є джерелом задоволення, радості чи щастя у Вашому житті?" Більшість опитуваних тримає у близькій пам'яті та на кінці язика довгий список неприємностей, невдач та горя. Майже кожному було дуже важко переключатися на світлу ноту. Але жодна ж людина не може і не повинна жити у постійній темряві неприємностей!
Відповіді:
Зустріч під стінами редакції: "Про що Ви питаєте? Яке щастя у наш час у мої 56 років?! Злидні, нестача, постійна робота (жінка працює двірником). Не можу згадати нічого гарного у моєму житті". Далі у розмові з'ясувалося, що ця рум'яна 56-річна жінка має єдиного, коханого, довгоочікуваного синочка 10-ти років - "серце її серця"!
Розмова у трамваї: "У мене тепер немає своїх радощів, я можу тільки радіти на чуже щастя. Ось недавно була на новосіллі колишніх колег, які після виходу на пенсію розбагатіли, збудували розкішний дім. Раділа разом з ними, хоча сама живу у тісноті та злиднях". (Недобрий блиск в очах)
На вулиці: "Живу непогано, дуже задоволена тим, що попри мої 60 років працюю. Моя колишня держфабрика перетворилася на квітуче комерційне підприємство. Тому маю можливість навіть їздити з чоловіком на відпочинок до Єсентуків. А один вигляд розкішного південного базару наповнює душу щастям - і ароматом. Вважаю, що в усьому треба бачити тільки гарне - а що бачиш, те й одержуєш".
Розмова з трьома старшими пані на березі Десни. Були вони босі, дуже засмаглі, у купальних костюмах епохи сталінізму. Кожна збирала букет якоїсь особливої палітри. "Зміст і радість нашого життя - прогулянки у таких прекрасних місцях, як це. В усі пори року, але особливо полюбляємо осінь. Як живемо матеріально? Погано, звичайно, але живемо, і ось зараз тут"
Симпатична, з гарною зачіскою, у добре припасованому робочому халаті прибиральниця: "Мені завжди легко живеться, тому що я люблю працювати. Колись була інженером, зараз прибираю та розвожу квіти в офісах. Маю невеличку дачу. Може найбільше моє задоволення - ходити босоніж м'якими піщаними стежкам, порослими споришем; особливо ранком. Та ще - збирати добрий врожай, такі великі красиві овочі, ягоди, плоди".
На березі озера, чоловік років 75: "Моє життя має сенс тільки взимку, коли замерзає озеро. Добрі люди прорубують тут ополонку і можна моржувати - якась неповна хвилина у воді з найнижчою температурою (+1 градус) і ти відчуваєш себе на 50 років молодшим. А вдома приймеш чарочку, гарячу ванну - що ще треба? Не можу дочекатися зими - то мої проблеми. А дім, сім'я - там завжди одне і те ж".
Тепер домогосподарка, колись провідний інженер на ВПК: "Немає нічого кращого, ніж онуки, все інше не має значення - творчість, концерти, консерваторії, службові романи, навіть книги. Це дитя - то справжня радість і світло цього дому! Гроші? Скільки є, стільки є. Я задоволена тим, що нові часи дають мені змогу витрачати їх поблизу і без черг. Лякає одне - бачити поруч голодних людей"
Дуже старий чоловік з лопатою і поливальницею: "Ні, я не на дачу, я на цвинтар. Вдома я відчуваю тільки самотиння. А прийду на Катіну могилку і зразу стає якось спокійно, навіть радісно, наче вона десь недалеко. Як живу матеріально? А мені все рівно. Після її смерті зрозумів, яке все це другорядне, неважливе".
