Що про вас хоче знати держава

Будь-яка держава традиційно хоче знати про своїх громадян якнайбільше, а в Україні до того ж існує історичний досвід, який свідчить, що ця «жадоба знань» може бути безмежною. Як за кількістю інформації, так і за методами її застосування. Додатковий імпульс для обговорення цієї теми було надано громадськості, коли Конституційний Суд ухвалив рішення про неконституційність закону про прописку. А парламентарії взялися обговорювати можливості введення в Україні Держреєстру фізичних осіб, до якого пропонується вносити великий обсяг інформації, у тому числі й особистого характеру. Одночасно, очевидно, що для різних громадян обсяг інформації, яку вони готові надати державі, — різний. А касетні скандали, крім іншого, вельми популярно показали громадянам, як держава може захистити інформацію. І якщо за витік інформації з головного кабінету країни ніхто не поніс відповідальності, то де гарантія, що чиновник, який допустив розголошення приватної інформації про пересічного громадянина, за це відповість?

Днями представники парламентського комітету з питань правової політики обговорювали проект Закону «Про інформацію персонального характеру». Зі слів голови Комітету Олександра Задорожного, який рекомендував законопроект як основу для розгляду Верховною Радою у першому читанні, необхідність захисту інформації персонального характеру в Україні більш ніж актуальна. Річ у тому, що чинне у цій галузі законодавство недостатньо забезпечує реалізацію громадянами нашої країни їхніх прав щодо поводження з персональною інформацією. Як говориться у супровідній записці до Закону, Конституційний Суд, розглядаючи офіційне тлумачення ряду статей Закону України про інформацію і статтю 12 Закону про прокуратуру, констатував, що «наявність у нормативно-правовій базі в частині інформаційних правовідносин не чітко визначених, колізійних положень і прогалин негативно позначається на забезпеченні конституційних прав і свобод людини та громадянина». Крім того, повідомив «Дню» О. Задорожний, на даний момент питання збору, зберігання і використання інформації про громадян регламентуються лише загалом (Конституцією і Законом про інформацію). Одночасно збір і використання інформації персонального характеру законодавчо не регламентовані. «Тим часом, — підкреслює він, — досить багато органів можуть збирати подібну інформацію. Наприклад, місцеві органи реєстрації актів громадянського стану, ДПАУ, жеки, райвійськкомати, органи соціального забезпечення і т.д.». Тому, вважає О. Задорожний, усі питання повинні чітко визначатися законом. «Якщо Закон не буде прийнято, — зазначив він, — я не бачу гарантій того, що інформація з баз даних не буде використовуватися не за призначенням».

На відміну від законодавців, пересічних українських громадян, очевидно, значно більше цікавлять практичні проблеми. Погодьмося, не завжди приємно усвідомлювати, що дані про твій номер телефону, домашню адресу, особу, на яку зареєстровано квартиру, може купити будь-хто з бажаючих. Ні, звичайно, подібний інтерес до особистого життя, де-юре, карається. Закон про оперативно- розшукову діяльність свідчить, що збір особистої інформації можуть здійснювати тільки органи МВС, СБУ, окремі підрозділи прикордонних військ, управління державної охорони і ДПАУ. І то за наявності вагомих на те причин (наприклад, інформація про злочин, що готується). А прослуховування телефонних розмов повинне, крім усього іншого, бути санкціоноване прокурором. Однак практика показує, що не тільки прості смертні, але навіть впливові політики не завжди спроможні вберегти себе від прослуховування.

Ще складніше йде справа з обробкою інформації особистого характеру і використанням інформаційних баз даних. Як відзначають експерти, у цьому взагалі немає чіткого законодавчого регулювання. Зате є численні контролюючі органи, які час від часу намагаються розширити свої повноваження і можливості доступу до інформації приватного характеру. Що, природно, викликає невдоволення платників податків.

Справжній сплеск емоцій, що підкреслив побоювання громадян нашої країни стосовно власної «конфіденційності», викликав проект Закону про Державний реєстр, яким, нагадаємо, планували замінити визнані неконституційними положення закону про прописку. І, згідно з яким, передбачається внесення до Реєстру таких даних, як група крові, резус-фактор, релігійна належність, подробиці сімейного стану і т. д. Логічно, що наявність такої інформації в умовах законодавчої недосконалості контролю за її використанням викликає цілком зрозумілий неспокій. На думку О. Задорожного, прийняття Закону «Про захист інформації персонального характеру», який є інтегральним, дозволить усунути правовий «вакуум», запобігти несанкціонованому доступу до інформації і можливим у зв’язку з цим спекуляціям.

Відповідаючи з цього приводу на запитання кореспондента «Дня», О. Задорожній оптимістично зазначив, що створення національного Агентства з нагляду і обробки персональних даних (невеликого секретаріату з п’яти-шести чоловік. — Авт. ), яке контролюватиме правову основу для адміністраторів реєстрів, стане гарантією того, що інформація, яку має у своєму розпорядженні держава, не стане надбанням кримінальних елементів чи просто гіперцікавих громадян. Щодо технічної сторони справи, то, зі слів голови комітету, дозвіл на ведення реєстру будуть отримувати лише організації, які доведуть свою компетентність у питаннях захисту інформації від несанкціонованого використання.