ЩОДЕННИК

30 березня

Іноді доводиться чути: цей чоловік так рано помер. Дітей уже виростив, будинок збудував, машину придбав. Тільки й пожити залишилося. Скрушно хитаючи головою, не задумуємося, що уже самою постановкою питання мимоволі ставимо крапку — так, дуже зарані як для європейських мірок — у років 50—60. У нас уже склалося віками: за своє життя маємо збудувати-отримати житло, виростити-одружити дітей, купити-заробити сяке-таке авто, хатнє начиння. Ось ніби і всі плани. Отак програмуючи себе, зупиняємося у 50 років і бачимо, що програму-мінімум виконано. Тож тепер можна і помирати, бо все заплановане здійснили. А марно. Адже жити для себе ми так і не запланували, а люди в Європі живуть. Саме перебуваючи на заслуженому відпочинку, вони займаються собою — відвідують різні виставки, театри, різні країни. Вони не ставляють крапки, виростивши-збудувавши-придбавши. Тому в них, мабуть, і не почуєш: тільки пожити було, а він помер.

...До моєї пенсії — ще ой як далеко, та я вже нині складаю плани: перечитаю всю бібліотеку, буду малювати, подорожувати, зрештою, займуся ще якоюсь улюбленою справою, на яку нині так не вистачає часу. Лише коли виконаю все задумане, аж тоді поставлю крапку, а може... три крапки?