ЩОДЕННИК

19 липня

Хлібом не годуй — дай покопирсатися у книжках, фотоальбомах, документах. Якось приїхав у село, поліз на горище, стягнув донизу стару валізу, сів у сінях, сиджу, копирсаюся. Родинні фотоальбоми товсті, з них світлини сиплються: клей висох, ріжки обламалися. Ось дядько Анатолій, материн брат, хлопчаком сидить на порозі в шапці-вушанці, читає «Читанку». Ось материне весілля серед зими. Ось ми з сестрою в дитинстві снігову бабу ліпимо. Потрусив альбомом іще — світлини й далі сиплються зимові. Став сортувати. Ліворуч — зимові, праворуч — літні. Через годину, розсортувавши шість альбомів, порахував. Вийшло зимових фотографій 202, літніх — 56. Хм, парадокс. У моєму канівському помешканні, мабуть, фотоальбомів із тридцять. Світлини здебільшого літні: родина на дачі, коло Дніпра, в лісі, на пікніку, в парку, в цирку.

…Я вийшов із сіней, відчинив двері авто, витягнув свого цифровика. Мати уздріла, перепинила:

— Женю, давай швиденько пообідаємо, потім тобі ще в березі латку отави докосити треба, а дітлахи нехай смородину обірвуть, а я корову пастухам вижену, опісля картоплю за кукурудзою підгорну, а тоді вже. Ввечері. Чи, мо’, завтра. Гаразд? Роботи невпораної он стільки. Куди з тим фотоапаратом. Потім, добре?

— Добре, — сказав я. — Потім.

А сам подумав: «Треба буде взимку обов’язково вирватися. Хоча б на один день».