ЩОДЕННИК

19 травня

Будучи за натурою яскраво вираженим трудоголіком, якому довга бездіяльність під час релігійних свят аж ніяк не видається нагородою, а скоріше навпаки — карою, я ніколи в житті не любила й не люблю кухонне священнодійство.

Смажити, пекти, варити — сприймаю як важку, обтяжливу необхідність заради людей, яких колись приручила й люблю. Ще з ранньої юності та й по сей день подумки дискутую з вищою силою про недосконалість влаштування людини, закликаючи Бога передивитись механізм харчування людини. Якщо вже, думаю я, живучи, необхідно щось їсти, то хіба не можна це робити якось віддалено-періодично. Заправся вже хоч раз на тиждень — і працюй, живи. Це ж дикунство якесь — безкінечно, день при дні думати про те, що сім’я буде їсти, а потім придумане і зготоване їсти, їсти, їсти.

І ось, нарешті, «з почуттям глибокого вдоволення» читаю, що є вже на землі люди, і навіть в Україні теж, які по декілька років підживлюються тільки енергією сонця. Значить, даремно я богохульствувала. То люди, відірвавшись від Бога і його заповідей, так споганили собі життя.

І тепер по-новому починаєш розуміти біблійні притчі про Едем, Адама, Єву, Змія-спокусника та райські яблука.