ЩОДЕННИК

Чимдалі у літа, тим щемніші спогади про дитинство. У такі хвилини в пам’яті постає все до дрібниць.

...Пригадується розлога черешня край городу — улюблене місце дітлашні. Кілька років тому дерево, геть постарівши, всохло. Та присмак тих ягід і досі не зрівняти з жодним найвишуканішим фруктом.

...Іноді сниться батьківська хата з рушниками на пожовклих сімейних знімках- реліквіях. Кілька років тому поклеєні на стіни шпалери витіснили вишиванки на схорон до шафи.

Щораз тішуся, коли доля приводить до отчого дому. Спішу до черешні. Погладжу стовбур, спогадами вернуся у часи, коли смакувала ягодами, зайду до хати й подумки скажу: «Збережи, Господи, храм мого дитинства». Все якось не зберуся подякувати матері. Відкладаю цю мить весь час на потім — думаю: ще встигну.