ЩОДЕННИК

Коли одному крутому хлопцю сказали, що він награбував у народу грошей, той страшенно образився:

— Послухай, дорогий, та звідки в того народу гроші?!

В Ужгороді теж, очевидно, ніхто не грабує, але ніхто й не віддає... І раптом один бідолаха-звукорежисер сповістив у кафе, де за склом у тераріумах повзали гадюки та ящірки, що один бізнесмен пожертвував гроші на великий концерт.

Запанувала могильна мовчанка.

Потім якийсь плескатий чолов’яга спромігся:

— Хто?

Звичайно, це був не ужгородець. Азіат. І гроші свої привіз і вклав у тутешній завод ізвідти.

— Ні-ні, — захекав у лице щасливому спонсорованому звукорежисеру інший дядечко, — не міг він просто... без свого інтересу...

— Справді, — трохи пригас тріумф звукорежисера, — інтерес у нього є... він сам грає на національному інструменті. Але ми посадили його в куточку на сцені. Коли вдарять наші гітари — ніхто його не почує. Хай грає.