ЩОДЕННИК

Надранням додивлялася останній сон, у якому мені була відведена роль маленької мурахи. Тому й прокинулася з тим же відчуттям. І, як личить справжній комасі, впряглася на цілий день у важку ношу буденних справ...

Початок «комашиної епопеї» розпочався з клопотання на кухні, збирання всієї сім’ї на роботу, до школи, до магазину, до друзів... Щоправда, тоді мураха була вже ніби клонована — з маленькими крильцями... й кусючим хоботком. Далі пробираюся поміж високих дерев, будинків, повз таких же, як і я, але дещо сонних і змерзлих комах — на робоче місце. Всенький день — суцільна суєта й уся тяжкість завдань шефа, прохань співробітників, нерозуміння відвідувачів. Під кінець дня відчуваю, що мої старання ні другі, ні треті, ні, тим паче, перший належно не оцінили. Насилу волочачи своє мурашине тіло до ліжка й віддаючи собі звіт, що цього дня зроблено дуже мало, даю собі установку — назавтра прокинутися левом...