ЩОДЕННИК 13 жовтня

Я купив красиву меблеву стінку й похвалився нею матері.

— Ой, нащо ж ти купив у поляка! — з жалем вигукнула вона. — Треба було купити в українця, щоб гроші в Україні залишилися!

Моя мати — велика патріотка. У далекому тридцять восьмому році вона з подружками під керівництвом сільського церковного регента вивчила пісню «Ще не вмерла Україна». І співала її тихцем, щоб не почула польська поліція. Та й нині, вона каже, коли звучить по радіо український гімн, їй стає на душі неймовірно добре.

Я також гімн завжди слухаю з великим громадянським задоволенням. Однак меблі купив польські. Оскільки вони якісніші й дешевші від наших.

А нещодавно виникла потреба звернутися до стоматолога-хірурга. Лікар посадив мене в крісло і запитав:

— Анестезію американську чи нашу?

— Американську! — вчинив я знов непатріотично.

Зуб видалили абсолютно безболісно, а через годину-другу я почував себе так, ніби його ніколи в мене й не було.

Іду на другий захід. Знову крісло, знову лікар питає:

— Анестезію американську чи нашу?

— Нашу, — кажу. Я все ж таки патріот.

Зробили нашу. Затерпло півобличчя, зуб видалили — все нормально. Згодом почав я конати від жахливого болю. Довелося тривалий час рятуватися болетамуючими пігулками. Зате тепер я знаю, що сказати матері на її докір. Скажу: «Мамо, не картай мене, але бути патріотом в Україні сьогодні дуже не тільки накладно, а й просто боляче».

№195 13.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»