ЩОДЕННИК

Ви ніколи не замислювалися, чому більшість наших громадян, на відміну від європейців, ходять з похиленими головами, втупивши погляд кудись униз? Невже причина у горезвісному комплексі «меншовартості»? До мене особисто пояснення цього «феномена» прийшло, коли піймав себе на тому, що, перебуваючи за кордоном, як і всі, ходжу з високо піднятою головою (зовсім не через гордість за свою країну), а повернуся додому — голова сама схиляється донизу. Уся справа — у якості асфальтового покриття наших вулиць. Спробуйте пройтися ними, не дивлячись собі під ноги. Уже на четвертому-п’ятому кроці ваша нога потрапить в одну з численних тріщин, ям чи вибоїн. А якщо вам пощастить уникнути зустрічі з ними, то побоюйтеся посковзнутися, наступивши на «міну», залишену на тротуарі чотириногим другом, а взимку — на нарости льоду.

Тому й ходимо з похиленими головами, пильно, як лоцман, котрий веде корабель вузькою протокою між рифами, вдивляючись у сіру стрічку під ногами. Цікаво: як довго ми «йтимемо до Європи» такими дорогами?