ЩОДЕННИК

На вулиці, біля окраїнного заводу, побачив зграю собак. Вона зненацька кинулася збоку на одинокого пса, котрий, як і я, біг вулицею. Але в протилежному напрямку. І раптом той бідолашний звір підскочив до мене, як до рідного. Лизнув руку, замахав хвостом, усім виглядом показуючи: «Я твій!» Собаки- нападники до мене поставилися з цілковитою повагою, як прості люди до народного депутата. Тому облишили і «мого» пса. А він віддано біг за мною до світлофора, перебіг на зелений. А коли автомашини відділили своєю рухливою рікою його від небезпечної тусовки «колег», востаннє подивився на мене, немовби подякувавши, і побіг своїм шляхом.

Собакам, виявляється, теж деколи потрібен «дах». Тільки вони, коли сильніші, його ніколи і нікому не нав’язують, і цим випереджають людей у духовному розвитку.