ЩОДЕННИК

Ми цінуємо тільки те, що втрачаємо. Боїмося впасти з неба, хоча ймовірність спіткнутися на землі набагато більша. Вперто плануємо своє життя, хоча хтось (чи Хтось) бачить його зовсім по-іншому. Якщо ближній має відмінну від нашої позицію, значить він неправий — однобока критика або замовчування.

Чим далі, тим частіше доводиться відчувати біль втрати. Трагедія смерті завжди увиразнюється близькістю. Родинною, професійною, світоглядною. Сашко Кривенко був журналістом. Хорошим журналістом. Це «Поступ», «Пік», «ТСН» на «1+1», «Громадське радіо»... Багато інших проектів, які намагалися донести об’єктивну інформацію і, безумовно, вкрай необхідних українському медіа-простору. Він завжди запрошував висловитися людей з протилежними поглядами — у прямому ефірі, без купюр і редакційних рихтувань. Тільки так можна досягти справжності... Єдиний раз у житті ми їхали з ним в одному авто — на Байкове кладовище у день похорону Сергія Набоки. Авто насправді небезпечніші за літаки. Так каже статистика. Але чому в них гинуть найкращі? Чому країна не може повірити у «природність» цих аварій? Чому американський «Абрамс» стріляє по готелю з журналістами? Багато інших «чому», що спонукають жити далі.