ЩОДЕННИК
Національний характер... Менталітет... Національні відмінності... Ці поняття досить часто стають предметом обговорення політиків, роздумів інтелігенції, досліджень науковців.
Я ж усвідомила їх давно і дуже легко. Влітку 1972 року ми з чоловіком, ще зовсім молоді люди, батьки чотирирічної доньки, вирішили провести свої відпустки, проїхавши за таким маршрутом: Київ — Москва — Крестці — Новгород — Ленінград — Київ.
Чому Москва і Ленінград, кожному зрозуміло: «Кто не был в Москве, тот не видел России», — сказал лауреатоносний поет. А Крестці, районне містечко, розташоване по дорозі з Петербурга в Москву, відоме тим, що тут у XVIII ст. зупинявся на станції Радіщев. Крім того, звідси родом бабуся нашої донечки і мама мого чоловіка, та й сам він явився на світ за 20 кілометрів від Крестців — в Озерках.
Ось у цих Озерках ми прожили сiм днів. Я виросла в українському селі, де о п’ятій годині ранку вже стукають відра об цямрину колодязя, і знаю, що чим старіша людина, тим вона раніше встає. Отож була вражена: у кращому разі о 9-10 годині ранку тут пробуджувалося життя. Виходила зі своєї хати заспана сусідка і ровесниця нашої бабусі Дуні (що вже встала, бо в неї гості), сідала на призьбочку хати, біля якої росли дві горобини й одна береза, і волала на всю вулицю: «Васильевна! Иди, посидим, поокаем!..» Вулиця, до речі, була єдиною у селі...
А років зо три потому, навесні наша мама-свекруха, яку ще в 1947 році післявоєнна доля закинула із Крестецького району в Димерський район на Київщині, допомагала садити картоплю. З раннього дитинства я звикла, що, закінчивши таку важливу роботу, моя рідна бабуся Федора, повертаючись на всі чотири сторони світу, хрестилася чотири рази і говорила: «Роди, Боже, на всякого долю...» А озерківська селянка, випроставшись, завершила нашу роботу такими словами: «Вырастет — наплевать, и не вырастет — наплевать...» А ви говорите — менталітет..
