ЩОДЕННИК

Похмурий зимовий ранок. Із зусиллям відриваю голову від подушки і, ще не розплющивши очі, поволі чимчикую до кухні. Найбільше бажання — чашка міцної, гарячої кави. Рука автоматично тягнеться до електричного чайника — аж раптом натикається на щось мокре. Відкривши одне око, бачу, що по столу розтеклося озеро. Так і є — хвалений виріб відомої німецької фірми знову потік. Знову, тому що півтора року тому таке вже було, щоправда, з «продуктом високої технології» іншого німецького не менш відомого виробника. Оскільки гарантія тоді ще не закінчилася, то його обміняли на інший із палкими запевненнями, що таке більше не повториться. І ось на тобі — цей пропрацював на півроку більше, але рівно стільки, щоб вийти із гарантійного строку.

Але нестримне бажання кави і ліміт часу, що невпинно скорочується, примушує мозок напружитися. Набираю у електрочайник води, старанно розглядаю з усіх боків і через десять секунд «діагностики» точно визначаю два джерела протікання. Ще півхвилини йде на пошук медичного пластиру і заклеювання дірок у пластмасовому корпусі. Включаю у розетку і ура! — слов’янська винахідливість перемогла європейський брак.

Потягуючи каву, пригадую вже дещо призабутий заклик: «Купуйте українське!» Не знаю, у чому ще, але зрозуміти його правильність Європа нам точно допоможе.