ЩОДЕННИК
01 лютого, 00:00
1 лютого
Він буде довго йти до мене. Спочатку буде крастись вулицею, припадаючи до моїх слідів — тихо їх цілуватиме. Потім побіжить калюжею. Хвильки води, підкоряючись його волі, немов малюватимуть наші шлюбні обручки. Потім він буде тихенько постукувати по моєму підвіконню, заглядатиме в шибку, викликаючи на потаємне побачення. А я весь час буду вдавати себе ображеною. Йому на зло розкрию парасолю. Мовчки перебреду калюжу. Зрештою, відкрию вікно і попрошу його забиратися геть. І він, стомившись, піде.
…Пізнім вечором, прийшовши вже вкотре, заколише мене своїм тихим шелестом. А може, любить мене цей дощ?
